Адвокат з виконавчого провадження в Аланії та право виконавчого провадження і банкрутства
Виконавче право регулює стягнення несплаченої заборгованості із застосуванням державної влади. Оскільки кредитору заборонено самостійно стягувати заборгованість, кожна дія щодо майна боржника здійснюється відповідно до передбачених законом процедури та черговості.
Спосіб розпочинання виконавчого провадження безпосередньо впливає на результат. Порядок, якого має дотримуватися кредитор, що має судове рішення, відрізняється від порядку, якого має дотримуватися кредитор, чия вимога ґрунтується лише на рахунку або договорі; також відрізняються можливості боржника подати заперечення та наслідки такого заперечення для провадження. Такі вексельні цінні папери, як чек, простий і переказний векселі, підпадають під спеціальний порядок стягнення.
Виконавче право від початку до кінця складається з коротких строків, більшість яких є преклюзивними. Те, який саме строк застосовується в конкретній справі, залежить від способу розпочинання провадження: у загальному порядку звернення стягнення строк подання заперечення проти платіжної вимоги становить сім днів, а заперечення подається до виконавчого відділу; у порядку, передбаченому для вексельних цінних паперів, строк становить п’ять днів, а заперечення подається безпосередньо до виконавчого суду. Тому насамперед необхідно визначити, чи є наявний документ платіжною вимогою або виконавчим наказом, а також встановити дату його вручення.
Основні напрями практики
Основні спори у виконавчому провадженні та банкрутстві
Виконавче провадження — це не одна дія, а ланцюг взаємопов’язаних дій. Набуття провадженням остаточного характеру, накладення арешту на майно, виставлення майна на продаж і розподіл коштів є окремими етапами; на кожному етапі застосовуються різні способи подання заперечень і скарг, а також діють різні строки.
Стягнення вимоги та компетентний орган виконавчої служби
Виконавче провадження щодо грошових вимог і вимог про надання забезпечення, як правило, розпочинається у виконавчому відділі за місцем проживання боржника. Закон про виконавче провадження та банкрутство додатково визнає компетентним виконавчий відділ за місцем укладення договору, що є підставою для провадження. Крім того, оскільки правила підсудності Закону про цивільне судочинство застосовуються за аналогією, щодо вимог, що випливають із договору, провадження також може бути розпочато у виконавчому відділі за місцем виконання договору. Якщо місця укладення та виконання договору відрізняються, кредитор має кілька варіантів.
Якщо між сторонами укладено угоду про підсудність, її дійсність оцінюється окремо. Закон дозволяє укладати угоду про підсудність лише для спорів між суб’єктами господарювання або між юридичними особами публічного права; тому положення про підсудність у типових кредитних, абонентських чи подібних договорах не породжують правових наслідків для споживача. У трудових спорах угода про підсудність прямо визнається законом недійсною. У спорах зі споживачами додатково зберігається право споживача звернутися до компетентного органу за місцем свого проживання.
Заперечення щодо юрисдикції виконавчого відділу має бути заявлене разом із запереченням по суті та у встановлений строк; суд з питань виконання рішень вирішує заперечення щодо юрисдикції перед іншими запереченнями та остаточно. Якщо заперечення не подано своєчасно, юрисдикція вважається остаточно визначеною, а провадження, розпочате в некомпетентному виконавчому відділі, зберігає чинність. У провадженні щодо векселів та інших оборотних документів заперечення щодо юрисдикції також подається разом із запереченням проти боргу безпосередньо до суду з питань виконання рішень протягом п’яти днів.
Документ, на якому ґрунтується вимога, безпосередньо визначає вибір способу стягнення. Якщо є судове рішення або документ, який закон прирівнює до судового рішення, застосовується виконавче провадження на підставі судового рішення; якщо є чек, простий вексель або переказний вексель — провадження щодо векселів та інших оборотних документів; якщо є іпотека або застава рухомого майна — застосовується порядок звернення стягнення на предмет застави. Якщо жодного з цих документів немає, застосовується загальний порядок примусового стягнення.
Час здійснення виконавчих дій також обмежений законом. У період від однієї години після заходу сонця до однієї години перед сходом сонця (нічний час) та у святкові дні виконавчі дії не можуть здійснюватися; однак у святкові дні можуть проводитися арешт майна та вручення повідомлень, а також можуть вживатися заходи зі зберігання майна; у місцях, де робота ведеться вночі, у нічний час можливе накладення арешту на виручку, а якщо встановлено, що боржник приховує майно, арешт може бути накладений навіть уночі. Закон також визначає випадки тимчасового відкладення виконання (відкладення): у разі смерті дружини або чоловіка боржника чи одного з його родичів по висхідній або низхідній лінії за кровним спорідненням або спорідненням через шлюб виконання відкладається на три дні, включно з днем смерті; щодо боргів спадкової маси виконання також відкладається на три дні, включно з днем смерті, а якщо спадкоємець не прийняв спадщину і не відмовився від неї, виконання відкладається до закінчення строків, передбачених Турецьким цивільним кодексом. Якщо для конкордату надано строк або виконання відкладено з підстави, передбаченої законом, щодо такого боржника виконавчі дії не можуть здійснюватися.
Арешт і зберігання
Після остаточного завершення виконавчого провадження на вимогу кредитора на майно боржника накладається арешт; виконавчий орган здійснює арешт не пізніше ніж протягом трьох днів із дати подання вимоги. Арешт накладається в обсязі, достатньому для покриття вимоги та витрат на провадження, і закон прямо забороняє накладати арешт в обсязі, що перевищує цю суму. Арешт може бути накладений на рухоме й нерухоме майно боржника, права та вимоги боржника до третіх осіб, а також на банківські рахунки; щодо нерухомого майна відомості про арешт вносяться до реєстру прав на нерухоме майно.
Закон виключає з-під арешту деякі майно та права, необхідні для утримання боржника і його сім’ї та продовження професійної діяльності. Особисті речі членів сім’ї, які проживають разом із боржником, а також усе домашнє майно, призначене для спільного користування сім’єю, не може бути арештоване, за винятком цінних речей. Професійне майно боржника, економічна діяльність якого ґрунтується переважно на фізичній праці, а не на капіталі, якщо це майно є незамінним для такої діяльності, продукти харчування та паливо, необхідні для утримання сім’ї протягом двох місяців, студентські стипендії та житло, що відповідає становищу боржника, також належать до майна, зазначеного в законі. Цей захист має законодавче обмеження, яке на цій сторінці часто не враховують: щодо професійного майна, необхідних для утримання фермера знарядь праці та тварин, садово-городнього інвентарю й житла, що відповідає його становищу, виняток застосовується лише за умови, що борг не виник у зв’язку з вартістю цього майна; якщо борг виник у зв’язку з вартістю цього майна, захист не застосовується. Особисті речі членів сім’ї та домашнє майно, призначене для спільного користування, були вилучені з-під цього обмеження змінами, внесеними у 2023 році. Закон також передбачає окрему процедуру щодо майна, вартість якого є значною: якщо вартість професійного майна, садово-городнього інвентарю, знарядь праці фермера або житла, що відповідає його становищу, є надмірною, майно арештовується та продається, а з отриманої суми боржнику для задоволення його потреб залишають частину, що відповідає його становищу. Угоди про попередню відмову від цього захисту є недійсними. Допустимість арешту спочатку оцінює керівник виконавчого органу; на його дію в цьому питанні можна подати скаргу протягом семи днів.
Щодо заробітної плати та подібних доходів закон передбачає режим часткового звернення стягнення. Однак зазначена тут частка в одну чверть є не верхньою межею, що захищає боржника, а нижньою межею на користь кредитора: закон встановлює, що сума, яка підлягає стягненню, не може бути меншою за одну чверть доходу. Сума, визначена керівником виконавчого провадження для забезпечення утримання боржника та його сім’ї, не може бути зменшена нижче цієї межі. Закон не передбачає окремої частки для вимог про сплату аліментів; практика, згідно з якою межа в одну чверть не застосовується під час стягнення аліментів, випливає не з тексту закону, а із судових рішень. Сам закон встановлює правило черговості: якщо є кілька арештів, їх розміщують у черзі, і до здійснення всіх відрахувань за арештом, що має вищий пріоритет, не можна переходити до відрахувань за наступним арештом. Практика щодо захисту доходів на рівні мінімальної заробітної плати також випливає не з тексту закону, а із судових рішень.
Арешт прав та вимог боржника до третіх осіб здійснюється за процедурою направлення повідомлень про арешт, і кожен її етап має власний строк. Якщо протягом семи днів не подано заперечення на перше повідомлення про арешт, вважається, що третя особа має заборгованість перед боржником; якщо протягом такого самого строку не подано заперечення і на друге повідомлення, вручається третє повідомлення, після чого протягом п’ятнадцяти днів третя особа має або сплатити борг, або подати позов про встановлення відсутності заборгованості. Якщо третя особа своєчасно подала позов про встановлення відсутності заборгованості, то після подання до виконавчого органу документа, що підтверджує подання позову протягом двадцяти днів від дати вручення повідомлення примусові виконавчі дії щодо неї зупиняються до набрання законної сили рішенням, ухваленим за позовом про встановлення відсутності заборгованості; протягом цього строку перебіг строків для подання заяви про продаж не здійснюється. Закон покладає на третю особу не обов’язок захищатися шляхом подання документа, а обов’язок подати позов; у цьому позові третя особа зобов’язана довести, що вона не має заборгованості перед боржником, щодо якого здійснюється виконавче провадження, або що майно не належить цьому боржнику, а справа розглядається зі сплатою фіксованого судового збору. Третя особа, яка програла позов про встановлення відсутності заборгованості, присуджується до сплати відшкодування у розмірі не менше двадцяти відсотків вартості предмета спору. У банках повідомлення про арешт вручається головному офісу банку таким чином, щоб воно охоплювало всі його відділення.
Порядок зберігання арештованого майна поетапно врегульований законом і не є питанням вільного вибору. Грошові кошти, цінні папери, золото, срібло та інші цінності зберігаються у виконавчому органі. Інше рухоме майно зберігається на складах ліцензованих відповідальних зберігачів, причому витрати на зберігання заздалегідь сплачуються кредитором. Залишення майна у володінні боржника тимчасово допускається лише за згодою кредитора та за умови його видачі на першу вимогу; передання майна третій особі як відповідальному зберігачу залежить від згоди цієї особи. Майно, не передане на зберігання, не може бути продане. Щодо транспортних засобів, зареєстрованих у реєстрі, необхідно одночасно подати заяви про передання на зберігання, оцінку майна та продаж, а також одночасно заздалегідь сплатити витрати на ці дії. Дії виконавця щодо зберігання майна можуть бути оскаржені.
Продаж і реалізація
Звернення арештованого майна в гроші здійснюється в електронному середовищі. Закон передбачає електронний портал продажу як єдиний спосіб продажу рухомого та нерухомого майна через публічні торги; процедуру продажу у фізичному місці торгів скасовано. Двома випадками поза цією процедурою є продаж за згодою, коли боржнику надається повноваження на продаж майна, та продаж шляхом переговорів за наявності передбачених законом умов.
Процес, що здійснюється через портал, відбувається у встановлені для нього строки. Повідомлення про продаж публікується щонайменше за п'ятнадцять днів до початку строку подання пропозицій, а строк подання пропозицій становить сім днів. Торги розпочинаються із п'ятдесяти відсотків оціночної вартості; однак для проведення торгів необхідно, щоб ціна торгів перевищувала більшу з двох сум: п'ятдесят відсотків оціночної вартості або загальну суму забезпечених цим майном вимог, які мають перевагу перед вимогою особи, що вимагає продажу, а також витрати на звернення стягнення та розподіл коштів; тобто п'ятдесят відсотків не завжди є достатньою пропозицією. Різниця між пропозиціями не може бути меншою за п'ять десятих відсотка оціночної вартості виставленого на продаж майна та в будь-якому разі однієї тисячі турецьких лір. Якщо протягом останніх десяти хвилин строку торгів надходить нова пропозиція, торги продовжуються на три хвилини, і це продовження повторюється з кожною новою пропозицією, що надходить протягом строку продовження; загальна тривалість продовжень не може перевищувати одну годину. Закон не регулює другі торги як процедуру, що визначається пізніше: дата початку других торгів визначається так, щоб вона не наставала пізніше ніж через один місяць від дати завершення перших торгів, а дні та години проведення обох торгів оголошуються заздалегідь одночасно. Ціну продажу з торгів необхідно сплатити готівкою протягом семи днів.
При продажу з метою припинення спільної власності на перших торгах між спадкоємцями вимагається повне покриття оціночної вартості майна. Крім того, закон передбачає адміністративний штраф для покупця, який не сплатив ціну продажу з торгів у встановлений строк.
Своєчасне подання вимоги про продаж є законною умовою збереження чинності накладеного арешту (haciz). У провадженні шляхом накладення арешту продаж має бути витребуваний протягом одного року з моменту накладення арешту. У процедурі звернення стягнення на предмет застави строк становить шість місяців для застави рухомого майна та один рік для іпотеки — від дня вручення платіжної вимоги або виконавчого наказу. Закон прямо встановлює наслідок: якщо всі витрати на оцінку вартості та продаж не внесено авансом одночасно з вимогою про продаж, вимога про продаж вважається такою, що не була подана; якщо під час проведення продажу виявиться, що авансово внесеної суми недостатньо, орган виконання надає п'ятнадцять днів для доплати, а якщо протягом цього строку нестачу не буде усунуто, вимога знову вважається такою, що не була подана. У провадженні шляхом накладення арешту, якщо продаж не витребувано протягом установленого строку або якщо вимогу відкликано й не подано повторно в межах строку, арешт на це майно припиняється; у процедурі звернення стягнення на предмет застави наслідок інший: у цьому разі закон передбачає припинення виконавчого провадження. Вимогу про продаж можна відкликати лише один раз. Водночас якщо протягом однорічного строку продаж було витребувано, але за результатами торгів його не було здійснено, строк подання вимоги про продаж щодо цього майна для кредитора, який витребував продаж продовжується ще на один рік; це продовження не надає додаткового строку кредитору, який не вимагав продажу. Кредитор, з вини якого припинився арешт, несе відповідальність за витрати на накладення арешту та зберігання цього майна.
До продажу вартість майна оцінюється. Протягом семи днів з дня вручення звіту про оцінку вартості можна подати скаргу; крім того, якщо протягом семи днів з дня подання скарги не буде сплачено необхідні витрати, вимога остаточно відхиляється. Після спливу цих строків визначена вартість остаточно встановлюється, і продаж здійснюється на її підставі. Протягом двох років з дати проведення остаточної оцінки вартості не можна вимагати повторної оцінки; закон обмежує виняток із цього правила випадками стихійних лих та іншими подібними випадками, що спричиняють істотні зміни містобудівного статусу.
При продажу нерухомості оголошення про продаж має бути вручене заінтересованим особам. Однак закон встановлює обмеження цього правила: щодо заінтересованих осіб, адреса яких відсутня в земельному реєстрі та системі реєстрації адрес, додаткове встановлення адреси не здійснюється, а публікація оголошення замінює вручення повідомлення. Тому не кожен недолік вручення повідомлення є підставою для скасування торгів. Якщо іпотечні кредитори та інші заінтересовані особи щодо нерухомості не заявлять про свої права протягом п'ятнадцяти днів з дня оголошення про продаж, вони не беруть участі в розподілі виручки від продажу, якщо їхні права не підтверджені записом у земельному реєстрі.
Вимога про скасування торгів подається протягом семи днів з дати торгів і на підставах, передбачених законом. Особи, які можуть подати таку вимогу, перелічені в законі: лише кредитор, який вимагає продажу, боржник, заінтересовані особи, зареєстровані в офіційному реєстрі арештованого майна, власники обмежених речових прав, а також особи, які взяли участь у торгах шляхом подання цінової пропозиції, можуть подати цю вимогу за умови зазначення адреси в межах країни; змінами, що набрали чинності 25 грудня 2025, прямо передбачено, що вимога про скасування, подана іншими особами, відхиляється судом на підставі матеріалів справи та остаточно. У разі відхилення вимоги закон передбачає грошовий штраф у розмірі до десяти відсотків ціни торгів. Пропорційне мито та забезпечення вимагаються не від усіх: вони передбачені для вимог осіб, які не є кредитором, який вимагає продажу, боржником, заінтересованою особою, зареєстрованою в офіційному реєстрі, або власником обмеженого речового права; половина мита сплачується авансом під час подання вимоги, а в разі її задоволення повертається за заявою. Тією ж зміною встановлено правило, за яким у разі невнесення або неповного внесення забезпечення чи мита суд у повідомленні вимагає доповнити їх протягом двотижневого остаточного строку; в іншому разі вимога відхиляється на підставі матеріалів справи. Тому підставу вимоги про скасування необхідно оцінити заздалегідь.
Запобіжний арешт та тимчасовий правовий захист
Закон чітко визначає умови попереднього арешту майна: за загальним правилом кредитор за грошовою вимогою, не забезпеченою заставою та строк виконання якої настав, може вимагати попереднього арешту рухомого й нерухомого майна боржника, що перебуває у самого боржника або третьої особи, а також його вимог та інших прав. Для боргу, строк виконання якого ще не настав, попередній арешт майна може бути застосований лише у двох випадках: якщо боржник не має певного місця проживання або якщо боржник з метою ухилення від виконання своїх зобов’язань готується приховати чи вивезти своє майно або сам готується втекти чи вже втік, або з цією метою вчиняє шахрайські правочини, що порушують права кредитора. Якщо попередній арешт майна накладено на цій підставі, борг стає таким, строк виконання якого настав, лише щодо боржника. Попередній арешт майна є тимчасовим заходом правового захисту, спрямованим на запобігання відчуженню боржником свого майна, і застосовується за рішенням суду.
Строків, передбачених рішенням, більше двох, і пропуск кожного з них окремо тягне втрату права. Кредитор зобов’язаний вимагати виконання рішення протягом десяти днів із дати винесення рішення. Крім того, протягом семи днів із моменту застосування попереднього арешту майна, а якщо боржник не був присутній — із моменту повідомлення його про це, він повинен або подати заяву про примусове виконання, або пред’явити позов. Наступний момент часто упускається на цій сторінці: якщо у виконавчому провадженні, розпочатому на підставі попереднього арешту майна, боржник подає заперечення проти платіжної вимоги, це заперечення повідомляється кредитору, і кредитор зобов’язаний протягом семи днів із дати повідомлення звернутися до суду з питань виконання із заявою про скасування заперечення або пред’явити позов до суду. Отже, шестимісячний і річний строки, надані кредитору в загальному порядку звернення стягнення, не застосовуються у справі, в якій застосовано попередній арешт майна. Якщо суд з питань виконання відхилить заяву про скасування заперечення, позов має бути пред’явлений протягом семи днів із дати оголошення або повідомлення рішення. Якщо попередній арешт майна було накладено під час розгляду позову про стягнення боргу або якщо кредитор пред’явив позов у зазначений вище строк, заяву про примусове виконання потрібно подати протягом одного місяця з моменту повідомлення рішення по суті справи. Якщо пропущено один із цих строків, відкликано позов або заяву про примусове виконання, заява про примусове виконання втратила силу через сплив установлених законом строків, провадження у справі було припинено, а справу не поновлено протягом одного місяця, або кредитор програв свій позов, попередній арешт майна втрачає силу.
Надання кредитором забезпечення є загальним правилом. Закон передбачає два винятки: якщо вимога ґрунтується на судовому рішенні, забезпечення не вимагається; якщо вимога ґрунтується на документі, що має силу судового рішення, питання про необхідність забезпечення вирішується на розсуд суду.
Також врегульовано порядок оскарження рішення боржником та третіми особами. Боржник, щодо якого тимчасовий арешт майна накладено без його заслуховування, може заперечити проти підстав арешту, юрисдикції суду та забезпечення, звернувшись до суду протягом семи днів з моменту застосування арешту, якщо арешт було накладено в його присутності, а в іншому випадку — з дати вручення йому протоколу про арешт. Треті особи, чиї інтереси порушені, також можуть заперечити проти підстав арешту або забезпечення протягом семи днів з моменту, коли вони дізналися про тимчасовий арешт майна. Суд проводить перевірку лише в межах зазначених підстав; якщо він визнає заперечення обґрунтованим, то може змінити або скасувати своє рішення. На рішення, винесене за результатами розгляду заперечення, може бути подана апеляційна скарга; рішення регіонального апеляційного суду є остаточним, і подання апеляційної скарги не зупиняє виконання рішення про тимчасовий арешт майна. Боржник також може вимагати скасування тимчасового арешту майна за умови внесення грошових коштів, застави, прийнятної для суду, депозиту акцій або облігацій, або надання іпотеки нерухомого майна чи поручительства надійного банку. Порядок оскарження рішення боржником та вимога про відшкодування шкоди, завданої неправомірним тимчасовим арештом майна, регулюються окремо.
За вимогами, що ґрунтуються на оборотному цінному папері, також можна просити про накладення забезпечувального арешту; на цьому етапі перевіряється, чи відповідає цінний папір передбаченим законом формальним вимогам.
Покроковий процес
Як відбувається виконавче провадження?
Заява про примусове виконання та платіжний наказ
Провадження розпочинається з подання кредитором до органу примусового виконання заяви про стягнення. У заяві зазначаються сума вимоги, її підстава та спосіб провадження. Законні відсотки є окремим елементом: у вимогах із відсотками у заяві про стягнення обов'язково зазначаються сума відсотків і день, з якого вони починають нараховуватися. Якщо вимога виникла в іноземній валюті, додатково необхідно зазначити, за курсом на яку дату вона заявляється, а також суму відсотків. Для боржника це означає таке: заперечення може бути спрямоване не лише проти самої вимоги чи її суми, а й безпосередньо проти відсотків; заперечення проти відсоткової ставки, дня початку їх нарахування або заявленого виду відсотків також має бути подане своєчасно та у встановленому порядку. Заява до органу примусового виконання може бути подана письмово, усно або в електронній формі. Якщо вимога ґрунтується на документі, оригінал документа або засвідчена кредитором чи його представником копія в кількості, на один примірник більшій за кількість боржників, має бути подана до органу примусового виконання одночасно із заявою про стягнення. Витрати провадження покладаються на боржника; однак кредитор сплачує авансом витрати на заявлену ним дію та витрати на вручення боржнику повідомлення про можливе заперечення як аванс наперед і може стягнути ці витрати з перших сплачених коштів. Орган примусового виконання відповідно до заяви надсилає боржнику платіжне повідомлення або виконавчий наказ.
На цьому етапі з'ясовується, чи було наказ належним чином вручено боржнику. Навіть якщо вручення було здійснено з порушенням установленого порядку, але адресат ознайомився з ним, вручення вважається чинним, а зазначена адресатом дата ознайомлення визнається датою вручення. Тобто порушення порядку не обнуляє строки, а змінює момент їх початку. На порушення порядку можна поскаржитися протягом семи днів з дня ознайомлення; якщо через це було пропущено строк заперечення, протягом трьох днів з дня ознайомлення може бути подано запізніле заперечення. Оскільки строки починають перебіг з дати вручення, саме встановлення дати вручення, а в разі неналежного вручення — моменту ознайомлення, визначає початок їх обчислення.
Заперечення, усунення заперечення та скасування
Строк для подання заперечення та орган, до якого воно подається, залежать від способу примусового виконання. У загальному порядку звернення стягнення на майно боржник подає заперечення протягом семи днів із дня вручення платіжної вимоги до органу примусового виконання, і своєчасно подане заперечення автоматично зупиняє виконавче провадження. У провадженні за векселями та іншими оборотними документами строк становить п'ять днів, а заперечення подається безпосередньо до суду з питань виконання рішень; строк для оплати становить десять днів. Таке заперечення не зупиняє виконавчих дій, крім продажу, — тобто продаж зупиняється, а накладення арешту та інші дії тривають; для повного зупинення провадження необхідно додатково отримати окреме рішення суду з питань виконання рішень. У провадженні на підставі судового рішення строк для виконання виконавчого розпорядження становить сім днів, і боржник не має можливості зупинити провадження шляхом подання заперечення.
У разі зупинення провадження в порядку загального стягнення кредитор має два шляхи, і строки для них є різними. Якщо в кредитора є один із документів, передбачених законом, він може протягом шести місяців з моменту повідомлення йому про заперечення вимагати в суді з питань виконавчого провадження усунення заперечення; якщо цей строк пропущено, він не може повторно ініціювати виконавче провадження без судового рішення за тим самим боргом. Якщо такого документа немає, протягом одного року з моменту повідомлення про заперечення він має подати позов до суду загальної юрисдикції про визнання заперечення необґрунтованим (скасування заперечення у судовому порядку); навіть якщо цей строк пропущено, право на подання позову про стягнення боргу на загальних підставах зберігається. Оскільки обидва строки починають перебігати одночасно, необхідно завчасно визначити, який із шляхів буде використано.
Інститут усунення заперечення залежить від наявності в кредитора певного документа. Закон перелічує ці документи у двох категоріях: документ, що містить визнання боргу, підпис на якому визнано або який посвідчено нотаріусом; або квитанція чи документ, виданий відповідно до процедури державними органами або уповноваженими органами влади. Якщо у виконавчому провадженні, заснованому на звичайному письмовому документі, боржник заперечує підпис, закон передбачає окрему процедуру: тимчасове усунення заперечення. Рішення, ухвалене в межах цієї процедури, має тимчасовий характер, і боржник зберігає право подати позов про звільнення від боргу.
В обох процедурах закон передбачає відшкодування (компенсацію), проте умови для обох сторін не є однаковими. Розмір компенсації не може бути меншим за двадцять відсотків; це мінімальна ставка, а не фіксований відсоток. Розмежування залежить від обраного шляху: при повному (остаточному) усуненні заперечення, якщо вимогу задоволено з підстав по суті, компенсація присуджується з боржника, а якщо відмовлено з тих самих підстав – з кредитора, причому в цьому випадку наявність недобросовісності не вимагається. Натомість у позові про визнання заперечення необґрунтованим для відповідальності боржника достатньо необґрунтованості його заперечення, тоді як кредитор може бути притягнутий до відповідальності лише якщо його виконавче провадження буде визнано необґрунтованим та недобросовісним. Якщо заперечення подано батьком, матір’ю як законним представником, опікуном або спадкоємцем, присудження компенсації з боржника залежить від доведення недобросовісності. Крім того, компенсація присуджується не автоматично, а лише за вимогою іншої сторони.
Арешт майна, оцінка вартості та продаж
Після остаточного завершення процедури стягнення за заявою стягувача накладається арешт на майно (haciz). На цьому етапі виникає обов'язок боржника подати декларацію про майно, і його строк залежить від виду виконавчого провадження: для загального порядку звернення стягнення на майно — сім днів з моменту вручення платіжного наказу (ödeme emri); для виконання на підставі судового рішення — сім днів з моменту вручення виконавчого наказу (icra emri); для провадження, що здійснюється на підставі оборотних документів, — десять днів з моменту вручення платіжного наказу; у разі ухвалення рішення про скасування заперечення — три дні з моменту вручення цього рішення. Неподання декларації про майно або подання недостовірної декларації тягне за собою окремі санкції, передбачені законом.
Визначається вартість арештованого майна, після чого здійснюється перехід до стадії продажу. Заява про продаж має бути подана своєчасно, а витрати на продаж — сплачені авансом; у протилежному разі заява вважається неподаною, а якщо строк пропущено, арешт скасовується. У такому випадку для повторного накладення арешту необхідно знову вчинити відповідні процесуальні дії, а якщо справу було знято з діловодства, додатково потрібно надіслати боржнику повідомлення про заяву про поновлення провадження. Під час процедури, що здійснюється через електронний портал продажу (satış portalı), стадії оголошення, подання пропозицій, проведення торгів та сплати вартості реалізуються у власні строки.
Щодо накладення арешту на майно у житлі закон у 2023 році запровадив окрему стадію контролю. Якщо керівник виконавчого відділу (icra müdürü) встановить, що місце, де вимагається накладення арешту, є житлом, він виносить рішення про накладення арешту на майно в цьому місці та негайно подає це рішення на затвердження до виконавчого суду (icra mahkemesi). Суд здійснює перевірку за матеріалами справи не пізніше трьох днів з дати передачі йому справи; якщо встановлено, що місце є житлом, він остаточно ухвалює рішення про затвердження цього рішення, і після повідомлення цього рішення виконавчому відділу здійснюється накладення арешту. Якщо встановлено, що місце не є житлом, суд остаточно скасовує рішення про накладення арешту на майно у житлі, і керівник виконавчого відділу ухвалює нове рішення щодо наявної заяви про накладення арешту. Якщо після ухвалення рішення про затвердження з'ясується, що місце, куди прибув виконавець, не є житлом, накладення арешту продовжується.
Розподіл коштів, Свідоцтво про неспроможність боржника та Скарга
Кошти, отримані від продажу, розподіляються після покриття спільних витрат, що стосуються всіх кредиторів. Кредитори, чиї вимоги забезпечені заставою, мають переважне право щодо вимог, забезпечених заставою. Якщо суми, отриманої від продажу, недостатньо для задоволення всіх вимог, складається реєстр черговості; під час включення до привілейованих черг береться до уваги дата подання заяви про накладення арешту.
Спосіб оскарження реєстру черговості залежить від того, на що саме спрямоване заперечення, і в разі змішування цих підстав звернення може бути подано до неналежного органу. Заперечення щодо суті або розміру вимоги заявляється шляхом подання позову до загального суду, а заперечення лише щодо черговості — шляхом подання скарги до виконавчого суду. Строк для обох звернень становить сім днів.
Якщо всю вимогу неможливо стягнути, це засвідчується станом неплатоспроможності. Якщо кредитор не отримав усю суму своєї вимоги, виконавчий орган видає остаточне свідоцтво про неплатоспроможність; якщо в боржника взагалі немає майна, на яке можна звернути стягнення, сам протокол накладення арешту має силу остаточного свідоцтва про неплатоспроможність. Якщо ж встановлено недостатність майна, протокол замінює тимчасове свідоцтво про неплатоспроможність; це не є окремим документом, що видається додатково. Свідоцтво про неплатоспроможність має конкретні наслідки: воно є документом, що містить визнання боргу; якщо кредитор розпочне провадження протягом одного року, повторне вручення платіжного наказу не потрібне; на частину вимоги, що залишилася непогашеною, не можуть нараховуватися відсотки, а вимога підлягає двадцятирічному строку позовної давності. Крім того, якщо за заявою, поданою не пізніше ніж через п’ять років після оформлення вимоги свідоцтвом про неплатоспроможність, у виконавчому суді буде встановлено, що боржник підтримує рівень прожитку, вищий за мінімальну заробітну плату, частина його доходу, що перевищує мінімальну заробітну плату, визначена виконавчим судом у розмірі не менше однієї чверті, сплачується до виконавчого органу щомісяця, починаючи не пізніше ніж через один місяць від набрання рішенням законної сили, і до повного погашення боргу, зазначеного у свідоцтві про неплатоспроможність; цей обов’язок не виникає автоматично, а залежить від рішення суду.
Скарга на дії виконавчого органу та виконавця може подаватися на будь-якій стадії. Скарга подається до виконавчого суду, і її строк становить сім днів від моменту, коли особа дізналася про дію. Якщо ж право не виконується або безпідставно затягується його реалізація, вимога щодо дотримання строку не застосовується. Слід пам’ятати, що подання скарги саме собою не зупиняє виконавче провадження, однак воно може бути зупинене, якщо виконавчий суд ухвалить відповідне рішення.
Відхилення скарги або заперечення виконавчим судом не завершує процес; строк оскарження рішення обчислюється окремо, і цей строк було змінено у 2024 році. Строк подання апеляційної скарги на рішення виконавчого суду збільшено до двох тижнів, і він починає перебіг лише з дати вручення; оголошення рішення (тефгім) більше не запускає перебіг строку. Строк подання касаційної скарги на рішення регіонального апеляційного суду також становить два тижні з дати вручення. Закон тією ж зміною регулює обчислення строків, визначених у тижнях: строк закінчується в останній тиждень у день, що відповідає дню його початку. Подання апеляційної скарги не зупиняє виконавчих дій, окрім реалізації майна; для зупинення виконання потрібне окреме рішення. Можливість оскарження також залежить від грошового ліміту; ці ліміти щороку на початку календарного року збільшуються на коефіцієнт переоцінки, і застосовний ліміт визначається за датою подання скарги або позову. Деякі рішення виконавчого суду, однак, не підлягають оскарженню незалежно від суми.
Спосіб стягнення визначає результат
Способи виконавчого провадження
Загальний порядок звернення стягнення (виконавче провадження без виконавчого документа)
Це порядок, яким користується кредитор, що не має рішення суду або оборотного цінного папера. Виконавче провадження може бути розпочато на підставі рахунка-фактури, договору, виписки з поточного рахунку або лише усних домовленостей про борг; у цьому порядку закон не вимагає від кредитора подання документа.
У цьому порядку боржник також має окрему можливість судового захисту. Боржник може до або під час виконавчого провадження подати позов про визнання відсутності боргу, щоб довести, що він не є боржником. У позові, поданому до початку виконавчого провадження, суд за клопотанням може постановити ухвалу про забезпечення позову у вигляді зупинення виконавчого провадження за умови надання забезпечення в розмірі не менше п'ятнадцяти відсотків суми вимоги. У позові про визнання відсутності боргу, поданому після початку виконавчого провадження, зупинення провадження шляхом забезпечення позову не допускається; боржник може лише вимагати, щоб кошти, внесені на рахунок виконавчого органу, не передавалися кредитору, за умови відшкодування збитків, завданих затримкою, та надання забезпечення в розмірі не менше такого самого відсотка. Якщо позов буде вирішено на користь боржника, виконавче провадження негайно зупиняється; після набрання рішенням законної сили виконання частково або повністю відновлюється у попередньому стані без необхідності ухвалення додаткового рішення. Якщо буде встановлено, що виконавче провадження, яке змусило боржника подати позов про визнання відсутності боргу, було безпідставним і недобросовісним, суд також постановляє стягнути з кредитора збитки, яких боржник зазнав у зв’язку з позовом. Повернення суми, щодо якої після сплати було встановлено відсутність боргу, здійснюється шляхом подання позову про повернення сплаченого.
Наслідком цього є наявність у боржника широких можливостей для заперечення. Якщо боржник подасть заперечення до виконавчого відділу протягом семи днів від дня вручення платіжної вимоги, виконавче провадження автоматично зупиняється, і кредитор повинен звернутися до суду. Заперечення може стосуватися самого боргу, його розміру, відсотків, повноважень органу або права кредитора на здійснення виконавчого провадження; твердження про те, що підпис не належить боржнику, також заявляється у цьому порядку до виконавчого відділу. Тому виконавче провадження щодо вимог без документального підтвердження слід планувати з урахуванням можливості подання заперечення.
Провадження на підставі виконавчого документа
Це провадження, яке ґрунтується на рішенні суду або на документі, який закон вважає таким, що має силу виконавчого документа. Закон перелічує ці документи: мирові угоди та визнання, вчинені в суді, апеляційні та касаційні поруки, поруки, надані в органі виконавчого провадження, а також документи, складені нотаріусом у порядку вчинення нотаріальної дії за посадою (re'sen), що містять визнання грошового боргу. Документ, лише підпис на якому засвідчений нотаріусом, не підпадає під цю категорію. Виконавчість документа про медіаційну угоду регулюється окремим законом і може бути забезпечена двома шляхами: шляхом проставлення на документі про угоду відмітки про виконавчість або шляхом підписання документа спільно сторонами, їхніми адвокатами та медіатором.
У провадженні на підставі виконавчого документа боржнику замість платіжної вимоги надсилається наказ про виконання (icra emri), і боржник не має можливості зупинити провадження шляхом заперечення. Основний спосіб, яким може скористатися боржник, — це вимога протягом семи днів до суду з питань виконання про відстрочення виконання (icranın geri bırakılması). Підстави, на яких може ґрунтуватися така вимога, є вичерпними: сплив строку давності за боргом, його погашення (itfa) або надання відстрочки (mühlet). Твердження про погашення боргу або надання відстрочки має бути доведене документом, що відповідає вимогам, зазначеним у законі. Натомість ці підстави, що виникли після вручення наказу про виконання, можуть бути заявлені в будь-який час; у цьому випадку закон встановлює суворішу вимогу щодо доказів: вимоги, засновані на погашенні боргу або відстрочці, обов'язково мають ґрунтуватися на документах, складених або посвідчених нотаріусом у порядку вчинення нотаріальної дії за посадою (re'sen), або на протоколі виконавчого провадження. Відстрочення виконання — не єдиний шлях: боржник, який звернувся до суду апеляційної інстанції, може вимагати зупинення виконання, надавши забезпечення; виконавчі дії зупиняються у разі скасування або скасування рішення регіональним судом (bölge adliye mahkemesi); оскарження дій виконавця є окремим шляхом. Виконання рішень іноземних судів у такий спосіб, у свою чергу, залежить від попереднього отримання рішення про визнання та приведення до виконання (tenfiz).
Виконавче провадження щодо вексельних цінних паперів
Це особливий порядок виконавчого провадження, передбачений для вимог, що ґрунтуються на вексельному цінному папері. Необхідно, щоб документ мав ознаки вексельного цінного папера, тобто повністю відповідав формальним вимогам, встановленим законом; відсутність хоча б однієї з цих вимог перешкоджає здійсненню провадження в цьому порядку.
У цьому порядку заперечення боржника подається не до органу виконавчого провадження, а безпосередньо до суду з питань виконавчого провадження, і строк становить п'ять днів. Заперечення не зупиняє виконавчих дій, окрім продажу; продаж зупиняється, а накладення арешту та інші дії тривають. Для повного зупинення провадження необхідне окреме рішення суду з питань виконавчого провадження.
Заперечення проти боргу та заперечення проти підпису мають різні правові наслідки. Можливість суду тимчасово зупинити провадження у разі заперечення проти боргу залежить від документів, доданих до заяви про заперечення. Натомість у разі заперечення проти підпису суд може зупинити провадження на підставі матеріалів справи, якщо визнає заперечення серйозним, без необхідності повідомлення кредитора; цей шлях є більш гнучким. Однак існує й зворотна сторона: якщо за результатами дослідження буде встановлено, що підпис належить боржнику, боржника буде зобов’язано сплатити компенсацію за заперечення у розмірі не менше двадцяти відсотків суми вимоги та штраф у розмірі десяти відсотків суми вимоги.
Звернення стягнення на предмет застави
Якщо вимога забезпечена іпотекою на нерухоме майно або заставою рухомого майна, кредитор за загальним правилом повинен спершу звернутися до застави. Однак це правило не є абсолютним; закон у своєму тексті передбачає кілька винятків. Якщо суми, отриманої від продажу предмета застави, недостатньо для погашення вимоги, щодо решти суми відкрито шлях звернення стягнення або банкрутства. Для вимог, що виникають із фінансування житла, та вимог Управління житлового будівництва кредитор може обрати шлях звернення стягнення або банкрутства без звернення до застави. Якщо вимога оформлена векселем або іншим цінним папером, навіть за наявності застави може бути застосовано спеціальний порядок примусового виконання, передбачений для векселів та інших цінних паперів. Також кредитору надано право вибору щодо вимог про відсотки та щорічні платежі, забезпечених іпотекою. Тому наявність застави сама по собі не визначає шлях, який слід обрати.
Характер іпотеки впливає як на процедуру, так і на можливості боржника подати заперечення, а законним критерієм у цьому разі є те, чи містить таблиця правочину в поземельній книзі беззастережне визнання грошового боргу. Якщо містить, боржнику надсилається виконавчий припис, і боржник не може подати заперечення; доступним для нього засобом є зупинення виконання. В обох випадках закон передбачає тридцятиденний строк для сплати: якщо таблиця правочину містить беззастережне визнання грошового боргу, у виконавчому приписі зазначається, що борг має бути сплачений протягом тридцяти днів, а якщо його не буде сплачено в цей строк і не буде подано рішення про зупинення виконання, кредитор може вимагати продажу нерухомості; в інших випадках у надісланій платіжній вимозі строк для сплати також зазначається як тридцять днів і повідомляється, що, якщо протягом семи днів не буде подано заперечення та борг не буде сплачено протягом тридцятиденного строку, можна вимагати продажу. Якщо таблиця правочину не містить такого визнання, надсилається платіжна вимога, і боржник може подати заперечення протягом семи днів; однак саме іпотечне право оскаржити не можна. Щодо іпотек, установлених як забезпечення за поточним рахунком або кредитом, виконавчий суд може визначити розмір вимоги, дослідивши договір і квитанції. Якщо нерухомість належить третій особі, її правове становище оцінюється окремо.
Виселення з орендованої нерухомості без судового рішення
У випадках несплати орендної плати або закінчення строку оренди закон передбачає окремий порядок як для стягнення орендної заборгованості, так і для виселення з орендованої нерухомості. У разі несплати орендної плати кредитор, стягуючи накопичену орендну заборгованість, може в межах того самого провадження також вимагати виселення. Для цього строк для сплати, який надається орендарю, визначається відповідно до Турецького кодексу зобов’язань: для оренди житла та критих робочих приміщень — не менше тридцяти днів, для інших орендних відносин — не менше десяти днів, для оренди продукції — не менше шістдесяти днів. Орендар може подати заперечення проти платіжної вимоги протягом семи днів; у разі заперечення кредитор повинен протягом шести місяців звернутися із заявою про скасування заперечення. Вимога про виселення подається протягом шести місяців із моменту закінчення строку попередження, а для виконання рішення про виселення орендарю надається строк десять днів.
У разі виселення, що ґрунтується на закінченні строку оренди, порядок є іншим: договір має бути поданий до органу примусового виконання протягом одного місяця від дня закінчення строку, вимог наказу про виселення має бути дотримано протягом п'ятнадцяти днів, а орендар має право подати заперечення протягом семи днів.
Цей шлях має передбачену законом умову: суд з питань примусового виконання може ухвалити рішення про виселення лише за умови, що договір оренди нотаріально оформлений шляхом вчинення нотаріального акта або засвідчення підпису, або що договір визнаний орендарем; в іншому разі вимога про виселення заявляється в позовному порядку. Виселення з підстав потреби орендодавця, реконструкції нерухомого майна, потреби нового власника та двох обґрунтованих повідомлень може бути заявлене лише в позовному порядку. Щодо вимоги, заснованої на письмовому зобов'язанні звільнити орендоване приміщення, доступні обидва шляхи. Тому питання про те, чи заявлятиметься вимога про виселення у порядку примусового виконання, чи в позовному порядку, визначається залежно від характеру та підстави орендних відносин.
Щодо боржника
Права, обов'язки боржника та способи правового захисту
Виконавче провадження для боржника також не породжує лише обов’язок сплатити борг; воно передбачає права, якими слід скористатися, та обов’язки, які слід виконати у строки, встановлені законом. Якщо цими правами не скористатися своєчасно, провадження набуває остаточного характеру, а можливість заперечувати проти боргу, як правило, втрачається.
Заперечення та скарга є двома окремими способами захисту; те, який із них може бути застосований, визначається залежно від того, чи спрямована заява проти самого боргу, чи проти дії органу виконавчого провадження. Заперечення стосується самого боргу, його розміру, відсотків, компетенції органу виконавчого провадження або права стягувача здійснювати виконавче провадження; у загальному порядку звернення стягнення на майно воно подається до органу виконавчого провадження, строк його подання становить сім днів, і воно автоматично зупиняє провадження. Твердження про те, що підпис не належить боржнику, також заявляється в цьому порядку до органу виконавчого провадження. Скарга ж подається до суду з питань виконавчого провадження у зв’язку з твердженням, що дія органу виконавчого провадження або виконавця є незаконною, не відповідає обставинам справи або що певне право не було реалізоване; строк її подання становить сім днів від дня, коли особа дізналася про відповідну дію, і скарга не зупиняє виконавче провадження, доки суд з питань виконавчого провадження не ухвалить рішення. Те, який спосіб захисту може бути застосований, визначається залежно від того, чи спрямована заява проти боргу, чи проти дії.
Обов’язок боржника подати декларацію про майно передбачений законом, а строк її подання залежно від способу виконавчого провадження становить сім, десять або три дні. За неподання декларації та подання недостовірної декларації передбачені окремі санкції; серед них у передбачених законом випадках є також примусове ув’язнення. Санкції за неподання декларації та за подання недостовірної декларації окремо врегульовані законом.
Майно та права, на які не може бути звернено стягнення, перелічені в законі. До них належать житло, що відповідає становищу боржника; професійні речі боржника, економічна діяльність якого ґрунтується переважно на фізичній праці, а не на капіталі; особисті речі членів сім’ї, які проживають разом із боржником під одним дахом, і домашні речі, призначені для спільного користування сім’єю; продукти харчування та паливо, необхідні для забезпечення сім’ї протягом двох місяців, а також студентські стипендії. Угоди про попередню відмову від цього захисту є недійсними. Якщо на майно, на яке не може бути звернено стягнення, накладено арешт, це заявляється не шляхом заперечення, а шляхом подання скарги.
Способом звернення третьої особи, яка стверджує, що арештоване майно належить їй, є заява про право на це майно. Строк становить сім днів, проте його початок залежить від обставин: він обчислюється з дня, коли особа дізналася про арешт, з дня проголошення або вручення рішення суду з питань виконання чи з моменту спливу строку, наданого органом примусового виконання. Оскільки те, у чиєму володінні перебуває майно, визначає, на яку сторону покладається тягар доказування, зазначення в протоколі арешту місця знаходження майна та особи, у чиєму володінні воно перебуває, безпосередньо впливає на результат цієї справи.
Боржник може домовитися з кредитором про сплату в розстрочку та взяти на себе зобов’язання у відділі примусового виконання. Чинність такого зобов’язання залежить від передбачених законом умов, а санкцію за його порушення прямо визначено законом: щодо боржника, який без поважної причини порушив умову сплати боргу, погоджену у відділі примусового виконання, за скаргою кредитора застосовується примусове ув’язнення на строк до трьох місяців. Якщо після початку застосування примусового ув’язнення борг або суму, яку до цієї дати слід було внести, сплачено, боржника звільняють; якщо платежі знову припиняються, примусове ув’язнення застосовується повторно, але його строк за одним боргом не може перевищувати трьох місяців. Тому зміст і умови протоколу про зобов’язання слід оцінити до його підписання.
Щодо правочинів боржника, спрямованих на приховування майна від кредиторів, кредитор має можливість подати позов про скасування правочину (tasarrufun iptali davası). Цей позов може бути поданий кредитором, який має тимчасовий або остаточний сертифікат неплатоспроможності (aciz vesikası). Позов підлягає п'ятирічному преклюзивному строку з дати вчинення правочину, що підлягає скасуванню. Обсяг безоплатних правочинів, що підлягають скасуванню, тричі звужувався рішеннями Конституційного Суду про скасування у 2022, 2023 та 2025 роках, після чого положення було знову врегульовано Законом № 7571 і набрало чинності 25 грудня 2025; тобто інститут не було скасовано, його було викладено в новій редакції. Згідно з чинним положенням, за винятком звичайних подарунків, скасуванню підлягають усі дарування та безоплатні правочини, вчинені протягом одного року до дати складення тимчасового чи остаточного сертифіката неплатоспроможності або протоколу про накладення арешту, що має силу сертифіката неплатоспроможності, або до дати відкриття банкрутства. Закон також вважає даруванням три групи правочинів: правочини, вчинені між висхідними та низхідними родичами, кровними родичами до третього ступеня включно, подружжям — навіть якщо шлюб припинився протягом останнього року — та родичами подружжя до третього ступеня включно, між усиновлювачем і усиновленим та між особами, які проживають у спільному помешканні, якщо не доведено, що вони є оплатними відповідно до реальної вартості; договори, за якими боржник, якщо не доведено інше, приймає зустрічне надання за значно нижчою ціною порівняно з реальною вартістю переданої ним речі; договори довічної ренти, встановлення права узуфрукту або договори довічного утримання, якщо не доведено надання належної зустрічної вигоди. Натомість, оскільки позови про скасування підпорядковуються положенням закону, чинним на дату вчинення правочину, щодо якого вимагається скасування, до правочинів, вчинених до 25 грудня 2025, застосовується текст, чинний на ту дату; тому визначення дати правочину є першим кроком оцінки обсягу.
Банкрутство та реструктуризація
Банкрутство та конкордат
Банкрутство — це процедура, спрямована на ліквідацію всього майна боржника та сукупне задоволення вимог кредиторів. Провадження у справі про банкрутство може бути порушено лише щодо трьох категорій осіб, визначених законом: осіб, які мають статус купця (tacir) відповідно до Торгового кодексу Туреччини; осіб, які підпадають під дію положень, що застосовуються до купців; та фізичних або юридичних осіб, які, хоча й не є купцями згідно зі спеціальними законами, підлягають банкрутству відповідно до цих законів. Купець підлягає банкрутству за будь-яким своїм боргом. Набуття статусу купця не обмежується фактичним веденням комерційного підприємства; до цієї категорії також належать особи, які заявили про заснування та відкриття підприємства або зареєстрували його, особи, які здійснюють діяльність без дозволу або з порушенням заборони, а також фонди й асоціації, що ведуть комерційне підприємство. Деякі особи, які не мають статусу купця, також можуть підлягати банкрутству згідно із законом; учасник повного товариства з необмеженою відповідальністю може бути визнаний банкрутом особисто, без банкрутства самого товариства. Щодо купця, який припинив комерційну діяльність, провадження про банкрутство може бути порушене протягом одного року з моменту оприлюднення цього факту. Тому питання про те, чи допускається застосування процедури банкрутства, має оцінюватися окремо в кожному конкретному випадку залежно від правового статусу боржника.
Банкрутство може бути витребуване за заявою кредитора про стягнення або, у випадках, передбачених законом, безпосередньо без попереднього виконавчого провадження. У загальному порядку банкрутства боржнику надсилається платіжна вимога про банкрутство; якщо боржник не сплатить борг протягом семи днів та не заявить у цей строк заперечення щодо відсутності боргу або щодо того, що він не належить до осіб, які підлягають банкрутству, кредитор може вимагати від торгового суду ухвалення рішення про банкрутство. Право вимагати банкрутства припиняється через один рік після вручення платіжної вимоги. Для вимог, заснованих на векселях та інших оборотних цінних паперах (kambiyo senetleri), передбачено окремий порядок банкрутства, у якому строк для сплати, подання заперечення та скарги становить п'ять днів.
Безпосереднє банкрутство не обмежується лише випадком надмірної заборгованості (borca batıklık). Кредитор може вимагати банкрутства без попереднього виконавчого провадження, якщо: місце проживання боржника невідоме; боржник втікає з метою уникнення виконання зобов'язань; боржник вчиняє шахрайські дії, що порушують права кредиторів, або приховує своє майно; боржник припиняє платежі; або борг, підтверджений судовим рішенням, не сплачується, незважаючи на виконавчий наказ. Боржник також може подати заяву про власне банкрутство, повідомивши про свою неплатоспроможність (aciz); у випадку, передбаченому законом, він зобов'язаний це зробити. Якщо встановлено, що капітальні товариства та кооперативи мають надмірну заборгованість, також виноситься рішення про їх банкрутство без попереднього виконавчого провадження, причому на це може послатися не лише орган товариства, а й кредитор.
Погіршення фінансового стану в капітальних товариствах врегульовано поетапно. Якщо згідно з останнім річним балансом виявляється, що через збитки половина суми капіталу та законних резервів залишилася непокритою, рада директорів негайно скликає загальні збори та пропонує заходи оздоровлення, які вважає доцільними. Якщо ця частка сягає двох третин, загальні збори, скликані негайно, мають ухвалити рішення про обмеження капіталу однією третиною або про поповнення капіталу; якщо такого рішення не ухвалено, товариство припиняється автоматично. Відповідно до відповідного положення загальні збори можуть ухвалити рішення про один із таких способів: зменшення капіталу, поповнення капіталу або збільшення капіталу. Боргова неспроможність — це стан, за якого активів товариства недостатньо для покриття його боргів. Якщо існують ознаки, що викликають підозру щодо боргової неспроможності, рада директорів складає проміжний баланс, у якому активи відображаються як на основі принципу безперервності діяльності, так і за ймовірними цінами продажу; якщо виявляється, що активів недостатньо для покриття вимог кредиторів, вона зобов’язана повідомити про це суд першої інстанції з торговельних справ та вимагати визнання товариства банкрутом. Це повідомлення належить до невідчужуваних і невідмовних обов’язків ради директорів. Якщо кредитори, чиї вимоги в сумі достатні для покриття дефіциту товариства, письмово погодяться на те, щоб черговість їхніх вимог була визначена після черговості вимог усіх інших кредиторів, а дійсність цієї заяви буде підтверджена призначеними судом експертами, рішення про банкрутство не ухвалюється. Рада директорів або будь-який кредитор може одночасно з поданням заяви про банкрутство або під час провадження у справі про банкрутство також вимагати укладення конкордату. Крім того, відповідно до перехідного положення відповідного положення, до 1 січня 2027 року під час розрахунків втрати капіталу та боргової неспроможності можуть не враховуватися в повному обсязі збитки від курсових різниць, що виникають унаслідок ще не виконаних зобов’язань в іноземній валюті, а також половина певних витрат за 2020 і 2021 роки. Для підприємств, які мають зобов’язання в іноземній валюті, це перехідне положення змінює склад статей, що підлягають включенню до розрахунку боргової неспроможності.
З винесенням рішення про банкрутство все майно банкрута, на яке може бути звернено стягнення, утворює конкурсну масу та спрямовується на задоволення вимог кредиторів; майно, що переходить до банкрута до завершення провадження у справі про банкрутство, також включається до конкурсної маси. Будь-яке розпорядження банкрута майном, що входить до конкурсної маси, є недійсним щодо кредиторів, і банкрут не може приймати жодних платежів. У звичайній процедурі ліквідації кредитори зобов’язані заявити свої вимоги для включення до реєстру протягом одного місяця з дня оголошення; для кредиторів, які перебувають у віддалених місцях або іноземних країнах, цей строк може бути продовжено, а вимоги, не заявлені вчасно, приймаються до завершення провадження у справі про банкрутство, причому витрати, спричинені простроченням, покладаються на кредитора. Для перших зборів кредиторів установлено строк не більше десяти днів з дня оголошення. Реєстр черговості вимог складається після закінчення строку заявлення вимог та не пізніше двох місяців з дня обрання адміністрації банкрутства; у разі потреби суд з питань виконання може одноразово продовжити цей строк не більше ніж на два місяці. Особи, які заперечують проти реєстру черговості вимог, зобов’язані подати позов до комерційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня оголошення реєстру; якщо заперечення стосується лише черговості, слід звернутися зі скаргою до суду з питань виконання.
Конкордат — це інститут, який дозволяє боржнику в разі погіршення його фінансового стану реструктуризувати свої борги шляхом домовленості з кредиторами. Інститут відстрочення банкрутства був скасований у 2018 році Законом № 7101: відповідні статті Закону про виконавче провадження та банкрутство втратили чинність, назву відповідної статті Торгового кодексу Туреччини «Відстрочення банкрутства» було змінено на «Конкордат», а положення про конкордат було суттєво переглянуто. Тому пояснення у старих джерелах щодо відстрочення банкрутства не відображають поточного стану законодавства. Однак щодо заяв про відстрочення банкрутства та конкордат, які перебували на розгляді на дату набрання законом чинності, продовжують застосовуватися положення, чинні на дату подання заяви. Сьогодні основним доступним боржнику способом реструктуризації є, як правило, конкордат; крім того, чинним залишається спосіб реструктуризації шляхом примирення, передбачений для капітальних товариств і кооперативів.
Боржнику, який звертається із заявою про конкордат, суд негайно надає тимчасовий строк і призначає тимчасового комісара з конкордату за умови повного подання документів, передбачених законом; якщо цього потребують кількість кредиторів і сума вимог, можуть бути призначені три комісари. Тимчасовий строк становить три місяці і за клопотанням боржника або тимчасового комісара може бути продовжений не більш як на два місяці; загальна тривалість не може перевищувати п’яти місяців. На рішення щодо тимчасового строку не може бути подано засіб судового оскарження. Суд ухвалює рішення щодо остаточного строку протягом тимчасового строку і, якщо встановлено, що успішне завершення конкордату є можливим, надає остаточний строк на один рік; в особливих випадках, що становлять труднощі, за наявності вмотивованого звіту та клопотання комісара цей строк може бути продовжений на строк до шести місяців, унаслідок чого остаточний строк може сягнути максимум вісімнадцяти місяців. Закон у цьому випадку визначає не кількість продовжень, а граничний строк. На цьому етапі кредитори мають можливість подати заяву, причому цей строк можна легко пропустити: рішення про надання тимчасового строку публікується, і кредитори можуть протягом семиденного преклюзивного строку від дня публікації подати письмове заперечення, навівши докази відсутності підстав для надання строку конкордату, та в цьому контексті просити суд відхилити заяву про конкордат. Це заперечення не є засобом оскарження рішення про остаточний строк; ухвалюючи рішення щодо остаточного строку, суд також бере до уваги підстави, наведені у заявах кредиторів, які подали заперечення. На рішення про задоволення заяви щодо остаточного строку та про відмову в задоволенні заяви про скасування строку не може бути подано засіб судового оскарження.
Тимчасовий мораторій має такі самі наслідки, як і остаточний мораторій. Протягом мораторію не може бути здійснено жодного виконавчого провадження проти боржника, у тому числі провадження, здійснюваного відповідно до закону про стягнення публічних вимог; раніше розпочаті провадження зупиняються; запобіжні заходи та заходи забезпечення позову не застосовуються; перебіг позовної давності та присічних строків, які можуть перериватися виконавчою дією, зупиняється. Це правило має передбачені законом межі. Щодо привілейованих вимог першої черги може бути здійснено стягнення шляхом звернення стягнення на майно; до цієї черги належать вимоги працівників, що випливають із трудових відносин, включаючи компенсацію за попередження про звільнення та вихідну допомогу за вислугу років, нараховані протягом одного року до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також вимоги про аліменти, нараховані протягом останнього року. Компенсація за попередження про звільнення та вихідна допомога за вислугу років, право на які виникло внаслідок припинення трудових відносин через банкрутство, належать до тієї самої черги незалежно від зазначеного однорічного обмеження. Щодо вимог, забезпечених заставою, може бути розпочато або продовжено провадження шляхом звернення стягнення на заставлене майно; однак у межах такого провадження не може бути вжито заходів щодо збереження майна і продаж заставленого майна не може бути здійснений. Крім того, якщо затверджений проєкт не передбачає іншого, з дати остаточного мораторію припиняється нарахування процентів на вимоги, не забезпечені заставою.
Проєкт конкордату вважається прийнятим, якщо він підписаний більшістю, що перевищує половину зареєстрованих кредиторів та половину зареєстрованих вимог або чверть зареєстрованих кредиторів та дві третини зареєстрованих вимог. У голосуванні беруть участь лише кредитори, на яких поширюється дія проєкту; привілейовані вимоги першої черги та вимоги близьких осіб боржника не враховуються при обчисленні більшості, а вимоги, забезпечені заставою, враховуються лише в частині, що залишилася незабезпеченою. Приєднання, що відбулися протягом семи днів після закінчення зборів, також приймаються. Прийняття проєкту цією більшістю є лише однією з умов затвердження; суд також перевіряє, чи не перевищує запропонована сума суму, яку кредитори могли б отримати в разі банкрутства, чи є вона співмірною з ресурсами боржника та чи забезпечено сплату привілейованих вимог і боргів, що виникли протягом мораторію. Конкордат стає обов'язковим з моменту затвердження і є обов'язковим для всіх вимог, що виникли до подання заяви про конкордат.
Якщо конкордат не затверджено, суд постановляє рішення про відхилення заяви про конкордат. Якщо боржник належить до осіб, що підлягають банкрутству, та наявна одна з підстав для безпосереднього банкрутства, суд за власною ініціативою постановляє рішення про банкрутство боржника без окремої заяви. Такий самий наслідок настає також у разі повного скасування конкордату через те, що його було спотворено недобросовісними діями. Натомість скасування конкордату за заявою кредитора, якому не було здійснено виконання відповідно до проєкту, лише щодо цього кредитора саме по собі не призводить до банкрутства.
Закон не встановлює розмежування за галузями щодо конкордато. Водночас у попередньому проєкті конкордато обов'язково зазначається, у якому співвідношенні та у який строк погашатимуться борги, а також подаються таблиця руху грошових коштів і переліки дебіторської та кредиторської заборгованості із зазначенням строків; на стадії затвердження суд оцінює, чи є запропонована сума співмірною з ресурсами боржника. Для підприємств, дохід яких залежить від сезону, як-от у туризмі, нерівномірний рух грошових коштів упродовж року є обставиною, яку потрібно враховувати під час підготовки цих документів і графіка платежів.
Міжнародні справи
Провадження з іноземним елементом
Те, що кредитор або боржник є іноземцем, що борг виник в іноземній валюті або що майно, яке є предметом стягнення, належить іноземній особі, вимагає додаткових процедурних кроків у виконавчому провадженні. У справах з іноземним елементом виникають додаткові процедурні кроки щодо визнання та виконання рішення іноземного суду, повідомлення за кордон та стягнення заборгованості в іноземній валюті. У таких місцях, як Аланія, де іноземці набувають нерухомість і зосереджені туристичні підприємства, ці кроки частіше постають разом через перебування боржника за кордоном і виникнення заборгованості в іноземній валюті.
Виконання рішень іноземних судів і арбітражних рішень
На підставі рішення іноземного суду не можна безпосередньо розпочати виконавче провадження в Туреччині. Щоб рішення можна було виконати, спочатку необхідно отримати рішення про тенфіз від компетентного турецького суду. У справі про тенфіз судом, компетентним за предметною юрисдикцією, за буквою закону є суд першої інстанції; на практиці, за винятком іноземних рішень у справах сімейного права, це суд у цивільних справах першої інстанції, а щодо рішень у справах сімейного права — сімейний суд відповідно до правила про юрисдикцію, встановленого окремим законом. Компетентним є суд за місцем проживання особи, щодо якої запитується тенфіз, у Туреччині, а якщо такого місця немає — суд за місцем її перебування, а якщо немає і такого місця — один із судів Анкари, Стамбула або Ізміра. Після ухвалення рішення про тенфіз воно виконується в порядку виконавчого провадження на підставі судового рішення. Оскарження рішення про тенфіз у встановленому законом порядку зупиняє його виконання. Застосовуються із застереженням положення міжнародних договорів, стороною яких є Туреччина.
Визнання (таніма) і тенфіз є різними процедурами: визнання забезпечує прийняття рішення як остаточного доказу або як остаточного судового рішення, тоді як його примусове виконання залежить від тенфізу. Одна з відмінностей між ними полягає в тому, що умова взаємності, яка вимагається для тенфізу, не вимагається для визнання. Рішення іноземного суду набуває сили остаточного судового рішення або остаточного доказу з моменту набрання чинності рішенням іноземного суду.
Тенфіз іноземних арбітражних рішень регулюється окремим режимом, а правило визначення компетентного суду відрізняється від правила для судових рішень: насамперед компетентним є суд за місцем, письмово погодженим сторонами; якщо такої угоди немає — суд за місцем проживання в Туреччині сторони, проти якої ухвалено рішення, або за місцем її перебування, а якщо немає і такого місця — суд за місцем знаходження майна, щодо якого здійснюється виконавче провадження. Для тенфізу арбітражного рішення достатньо, щоб воно набрало чинності та набуло здатності до виконання або було обов’язковим для сторін. Підстави для відмови наведено в окремому переліку, і щодо частини з них тягар доказування покладається на сторону, щодо якої запитується тенфіз.
Вручення документів за кордоном та іноземний боржник
У виконавчих провадженнях окремого режиму вручення документів не передбачено; Закон про виконавче провадження та банкрутство безпосередньо відсилає до Закону про вручення документів. Якщо боржник перебуває за кордоном, платіжне розпорядження або виконавче розпорядження, як правило, вручається через компетентний орган відповідної держави. Якщо адресат є громадянином Туреччини, вручення документів також може здійснюватися через посольство або консульство Туреччини; цей спосіб є альтернативним.
У цьому разі тридцятиденна презумпція вручення документів породжує правові наслідки не автоматично, а за одночасного виконання трьох умов: повідомлення, надіслане адресатові, має містити передбачене законом попередження, має бути документально підтверджено, що повідомлення вручено адресатові відповідно до законодавства цієї країни, а адресат протягом тридцяти днів не звернувся до представництва. Якщо адресат звернувся, але відмовився отримати документи, визначальною є не презумпція, а дата складення акта.
Вручення документів за кордоном не продовжує встановлених законом строків; однак доки вручення не завершено, у провадженні не можна перейти до наступного етапу. Навіть якщо документи вручено з порушенням установленого порядку, вручення вважається дійсним, якщо адресат дізнався про нього, а зазначена адресатом дата, коли він дізнався про вручення, вважається датою вручення; строки обчислюються від цієї дати. Порушення порядку може бути оскаржене шляхом подання скарги протягом семи днів від моменту, коли адресат дізнався про нього, а якщо через це пропущено строк для заперечення — шляхом подання запізнілого заперечення протягом трьох днів від моменту, коли адресат дізнався про вручення. Оскільки строки обчислюються від дати вручення, а в разі вручення з порушенням установленого порядку — від зазначеної адресатом дати, коли він дізнався про вручення, документальне підтвердження цих двох дат визначає початок обчислення строку. Законом передбачено, що кредитор, який проживає за кордоном, має зазначити місце проживання в Туреччині; однак закон пов’язує це не із санкцією, а з презумпцією: якщо місце проживання не зазначено, місцем проживання вважається місце розташування виконавчого органу. Від боржника ж вимагається разом із запереченням повідомити адресу в межах Туреччини.
Нерухомість, що належить іноземцям, іпотека та арешт
На нерухомості, що належить у Туреччині іноземним фізичним або юридичним особам, може бути встановлено арешт та іпотеку за загальними положеннями, з урахуванням спеціального режиму щодо набуття права власності. Закон містить у цьому питанні чітке положення: на користь іноземних фізичних осіб та торговельних компаній з юридичною особовістю, створених в іноземних державах згідно із законами власної держави, під час встановлення застави нерухомості обмеження щодо набуття, передбачені у статті, не застосовуються. Арешт на нерухомість вноситься до запису в реєстрі земельної власності.
Натомість на етапі продажу обмеження знову постають. Передбачене Законом звільнення щодо звернення стягнення міститься лише в положенні про компанії з іноземним капіталом, засновані у Туреччині; для іноземних фізичних осіб такого звільнення немає. Тому іноземна фізична особа навіть у разі продажу з прилюдних торгів у межах звернення стягнення на предмет іпотеки підпорядковується обмеженням щодо набуття нерухомості. До цих обмежень належать умова бути громадянином визначених держав, обмеження у тридцять гектарів на особу, обмеження у десять відсотків площі відповідного району, що перебуває у приватній власності, а також обмеження щодо військових заборонених зон. Іноземні торговельні компанії можуть набувати нерухомість лише в межах положень спеціальних законів; інші іноземні юридичні особи набувати нерухомість не можуть.
Санкцією за набуття, що суперечить цим обмеженням, є не автоматична недійсність права власності на нерухомість, а її відчуження (ліквідація): у разі суперечності, якщо протягом строку, що не перевищує одного року, нерухомість не буде відчужена власником, відчуження здійснюється адміністрацією і зводиться до грошового еквівалента. Тому під час процесів звернення стягнення на предмет іпотеки або продажу нерухомості ці обмеження потрібно оцінювати заздалегідь.
Вимоги в іноземній валюті
Якщо вимога виникла в іноземній валюті, окремо оцінюється, у якій валюті здійснюватиметься стягнення та на яку дату обчислюватиметься курс. У цій оцінці законним критерієм є наявність у договорі застереження про сплату в іноземній валюті.
Якщо в договорі немає застереження про сплату в іноземній валюті, боржник може сплатити борг також у турецьких лірах за курсом на день платежу. Якщо такого застереження немає і борг не сплачено в день настання строку виконання, кредитор може вимагати сплати цього боргу в іноземній валюті або в турецьких лірах за курсом на день настання строку виконання чи на день фактичної сплати. Натомість, якщо в договорі є застереження про сплату в іноземній валюті, обидві ці можливості відпадають і борг сплачується саме в іноземній валюті. Тобто право вибору боржника та вибір кредитором дати, за якою визначається курс, є двома сторонами однієї норми, і обидва залежать від одного й того самого застереження.
У заяві про стягнення обов'язковими за законом елементами є зазначення суми вимоги в турецьких лірах, у вимогах із процентами — розміру процентів і дня, з якого вони починають нараховуватися, а якщо вимога виражена в іноземній валюті — дати, за курсом на яку вона заявляється до стягнення, а також процентів за нею; начальник відділу примусового виконання перевіряє відповідність заяви про стягнення вимогам закону. На практиці неповне або помилкове зазначення цього елемента може спричинити наслідки, які згодом важко виправити. Якщо в договорі є положення про курс і місце платежу, також враховуються чинність і застосовність цього положення.
Критерії оцінки
Критерії оцінювання у виконавчому провадженні та у справах про банкрутство
Шлях, якого слід дотримуватися у виконавчому провадженні, визначається залежно від документа, на якому ґрунтується вимога, правової природи боржника, наявності чи відсутності забезпечення та стадії, на якій перебуває провадження. Під час первинного оцінювання можуть спільно розглядатися матеріали виконавчого провадження, платіжна або виконавча вимога, документи про вручення та строки, перебіг яких уже розпочався.
З погляду кредитора в межах конкретної справи оцінюються вибір способу провадження, потреба в накладенні тимчасового арешту та визначення майна, на яке буде накладено арешт; з погляду боржника — строки для подання заперечень і скарг, обов’язок подання декларації про майно та способи звернення щодо майна, на яке не може бути накладено арешт.
У справах, у яких на нерухоме майно встановлено іпотеку, порядок звернення стягнення на предмет застави, зміст акит-таблиці, оцінка майна та вручення повідомлення про продаж регулюються законом окремими строками та окремими способами звернення. У справах, де є іноземний кредитор або боржник, додатково розглядаються вручення документів за кордоном, визнання та приведення до виконання іноземних рішень і стягнення грошової вимоги в іноземній валюті.
Серед напрямів діяльності бюро є спори, що виникають у сфері виконавчого провадження та банкрутства. Щоб домовитися про зустріч, ви можете звернутися через сторінку контактів.
Поширені запитання
Часті запитання
Надійшов платіжний наказ — у який строк і що мені робити?
Строк і орган, до якого слід звернутися, залежать від способу розпочатого виконавчого провадження. У загальному порядку звернення стягнення боржник може протягом семи днів із дня вручення платіжного наказу подати заперечення до органу виконання; своєчасно подане заперечення автоматично зупиняє провадження. У провадженні за векселями строк становить п’ять днів, а заперечення подається безпосередньо до суду з питань виконання; таке заперечення не зупиняє виконавчих дій, крім продажу, тобто продаж зупиняється, але арешт триває. У провадженні на підставі судового рішення строк для виконання виконавчого наказу становить сім днів, і зупинити провадження шляхом подання заперечення неможливо; боржник може просити про відкладення виконання. Якщо строк пропущено, провадження стає остаточним і можливість заперечити проти боргу за загальним правилом втрачається. Тому насамперед потрібно з’ясувати, чи є наявний у вас документ платіжним наказом або виконавчим наказом, а також встановити дату його вручення.
Я заявив заперечення — що може зробити кредитор?
Своєчасно подане заперечення зупиняє провадження, і кредитор має звернутися до суду. Якщо кредитор має документ, що містить визнання боргу з підписом, справжність якого визнано або засвідчено нотаріусом, чи розписку або документ, виданий офіційним органом у встановленому порядку, він може протягом шести місяців із дня вручення йому заперечення звернутися до суду з питань виконання із заявою про скасування заперечення; якщо цей строк пропущено, він не може знову розпочати безспірне виконавче провадження щодо тієї самої вимоги. Якщо такого документа немає, кредитор протягом одного року із дня вручення йому заперечення подає до суду загальної юрисдикції позов про визнання заперечення недійсним; навіть після спливу цього строку право подати позов про стягнення боргу на загальних підставах зберігається. Вибір неправильного способу звернення призводить до відмови в задоволенні вимоги. В обох справах на вимогу іншої сторони може бути присуджено компенсацію в розмірі не менш як двадцять відсотків суми вимоги; однак умови не є однаковими: у разі остаточного скасування заперечення, якщо вимогу задоволено з підстав, що стосуються суті справи, компенсацію присуджують із боржника, а якщо з тих самих підстав у вимозі відмовлено — із кредитора; при цьому недобросовісність не вимагається. У позові про визнання заперечення недійсним для покладення компенсації на боржника достатньо безпідставності заперечення, тоді як кредитор відповідає за компенсацію лише тоді, коли його дії під час провадження визнано неправомірними та недобросовісними.
Яку частину моєї заробітної плати можуть стягнути?
Закон передбачає режим часткового стягнення щодо заробітної плати та подібних доходів; однак частка в розмірі однієї четвертої тут є не верхньою межею, що захищає боржника, а нижньою межею, яка визначає найменшу суму, що підлягає стягненню. За формулюванням закону сума, що підлягає стягненню, не може бути меншою за одну четверту доходу. Сума, визначена керівником органу примусового виконання для забезпечення утримання боржника та його сім’ї, не може бути знижена нижче цієї межі. Закон не передбачає окремої частки для аліментних вимог; практика, за якою під час стягнення аліментів межа в розмірі однієї четвертої не застосовується, походить не з тексту закону, а із судових рішень. Сам закон встановлює правило черговості: якщо є кілька стягнень, їх розташовують у черзі, і доки не завершено утримання за стягненням, що має вищу черговість, утримання за наступним стягненням не розпочинається. Практика щодо захисту доходів на рівні мінімальної заробітної плати також походить не з тексту закону, а із судових рішень. Якщо вважається, що стягнення є незаконним, це питання слід порушити шляхом подання скарги протягом семи днів із моменту, коли про відповідну дію стало відомо. Угоди про завчасну відмову від цього захисту є недійсними.
Чи можуть звернути стягнення на мій будинок?
Закон відносить житло, що відповідає майновому становищу боржника, до майна, на яке не може бути звернено стягнення. Однак цей захист не є безмежним: чи відповідає житло майновому становищу боржника, оцінюється в конкретній справі. Щодо нерухомого майна, вартість якого перевищує цей критерій, закон передбачає окрему процедуру — будинок продається, а з вирученої суми боржникові залишають кошти, достатні для придбання житла, що відповідає його майновому становищу. Крім того, якщо на нерухомому майні встановлено іпотеку, процедура реалізації предмета застави має інші наслідки, ніж цей захист. Якщо на майно, яке вважається таким, що не підлягає стягненню, накладено стягнення, слід звертатися не із запереченням, а зі скаргою; питання про допустимість стягнення насамперед оцінює керівник органу примусового виконання.
Арeштоване майно належить мені, що я можу зробити?
Способом звернення третьої особи, яка стверджує, що арештоване майно належить їй, є заявлення права власності на майно. Строк становить сім днів; його перебіг залежно від обставин починається з дати, коли особа дізналася про арешт, дати оголошення або вручення рішення суду з питань виконання чи з дати, визначеної керівником виконавчого органу. Оскільки те, у кого перебуває майно, визначає, на якій стороні лежить тягар доказування, внесення до протоколу арешту відомостей про те, де і в чиєму володінні перебуває майно, безпосередньо впливає на результат цієї справи.
Чи є конкордат і відстрочення банкрутства одним і тим самим?
Ні. Інститут відстрочення банкрутства було скасовано у 2018 році Законом № 7101 , а конкордат було ґрунтовно переглянуто; заголовок відповідної статті Турецького торгового кодексу також змінено з «Відстрочення банкрутства» на «Конкордат». Водночас щодо клопотань, які перебували на розгляді на дату набрання чинності законом, продовжують застосовуватися положення, чинні на дату подання клопотання. У процедурі конкордату боржнику спочатку надається тримісячний тимчасовий мораторій; цей строк може бути продовжено щонайбільше ще на два місяці, а його загальна тривалість не може перевищувати п'яти місяців. За наявності відповідних умов надається однорічний остаточний мораторій; у складних особливих випадках його може бути продовжено до шести місяців. Протягом дії мораторію щодо боржника не може здійснюватися жодне виконавче провадження, включно зі стягненням публічних вимог, і не можуть застосовуватися рішення про забезпечувальний арешт; щодо привілейованих вимог працівників і аліментних вимог виконавче провадження шляхом арешту може здійснюватися, тоді як щодо забезпечених заставою вимог провадження може тривати, але продаж заставленого майна не може здійснюватися. Якщо проєкт схвалено більшістю, передбаченою законом, і затверджено судом, конкордат стає обов'язковим. Сьогодні основним способом реструктуризації, як правило, є конкордат; щодо компаній із капіталом і кооперативів також чинним є спосіб реструктуризації шляхом примирення. Пояснення щодо відстрочення банкрутства у джерелах, датованих раніше, не відображають поточного стану.
Чи можу я розпочати виконавче провадження в Туреччині на підставі рішення іноземного суду?
Безпосередньо це неможливо. Для виконання рішення іноземного суду в Туреччині необхідно отримати рішення про визнання та виконання (тенфіз) від компетентного турецького суду; після тенфізу рішення виконується шляхом виконавчого провадження на підставі судового рішення (іламли такіп). Компетентним судом за загальним правилом є суд з цивільних справ першої інстанції (асліє хукук), а щодо рішень у справах сімейного права — сімейний суд. Оскарження рішення про тенфіз у порядку, передбаченому законом, зупиняє його виконання. Визнання (таніма) ж забезпечує прийняття рішення як остаточного доказу або як остаточного судового рішення та не означає можливості виконання; умова взаємності, що вимагається для тенфізу, при визнанні не застосовується. Тенфіз рішень іноземних арбітражів підпорядковується власному правовому режиму, а компетентним судом насамперед є суд за місцем, письмово погодженим сторонами. Якщо боржник перебуває за кордоном, додатково застосовується порядок вручення документів за кордоном, і цей етап фактично подовжує тривалість провадження.
Пояснення на цій сторінці мають загальноінформаційний характер і не є правовою думкою або порадою. Оскільки обставини кожної конкретної справи є різними, правова оцінка має здійснюватися з урахуванням матеріалів конкретної справи.
Інформація, розміщена на сторінці, опублікована в межах Положення про заборону реклами Спілки адвокатських колегій Туреччини з метою надання відомостей про напрями діяльності бюро, без означення спеціалізації; вона не має на меті залучення клієнтів.
Перегляд цієї сторінки або встановлення контакту через розміщені на сторінці посилання та контактні дані не означає встановлення відносин доручення між адвокатом і заявником та не означає прийняття справи.
Інформація та строки на сторінці підготовлені відповідно до законодавства, чинного станом на 5 вересня 2026. Оскільки законодавство може змінюватися, обчислення строків у будь-якому разі слід здійснювати відповідно до актуального тексту закону.
Шлях, якого слід дотримуватися у виконавчому провадженні та провадженні у справах про банкрутство, може відрізнятися залежно від характеру вимоги, документів, що є її підставою, правового становища боржника та дій, вчинених у процесі провадження. Тому важливо заявляти вимогу в належному порядку, уважно відстежувати строки для подання заперечень і звернень та своєчасно вчиняти необхідні дії.
Merve Kartal
Адвокат