Адвокат з комерційного права в Аланії — комерційне право
Комерційне право регулює діяльність комерційних підприємств та відносини між комерсантами за особливими правилами. Один і той самий факт може підлягати іншому правовому режиму, якщо однією зі сторін є комерсант: змінюються форма повідомлення, процентна ставка, засоби доказування та компетентний суд.
Від того, чи вважається спір комерційним, безпосередньо залежить результат справи. Комерційні справи незалежно від ціни позову розглядаються судом першої інстанції з комерційних справ, а правила щодо юрисдикції є нормами публічного порядку. У позовах про стягнення грошових сум, відшкодування шкоди, скасування заперечення, встановлення відсутності заборгованості та повернення сплаченого обов’язковим є попереднє звернення до медіатора; позов, поданий без дотримання цієї умови, відхиляється з процесуальних підстав.
У комерційних спорах строки короткі, і деякі з них є присікальними. Строк повідомлення про недоліки товару в разі комерційної купівлі-продажу обчислюється днями, тримісячний строк для оскарження рішення загальних зборів визначений законом як присікальний, а в разі недобросовісної конкуренції одночасно діють строк, що обчислюється від моменту, коли стало відомо про порушення, та граничний строк, пов’язаний із моментом вчинення правопорушення. Тому важливо якомога раніше визначити, чи має спір комерційний характер і який саме строк застосовується.
Основні напрями практики
Основні спори у комерційному праві
Більшість комерційних спорів виникає не з окремої норми, а із сукупності правил, зумовлених комерційним характером відносин. Одна й та сама вимога, якщо сторони є комерсантами, підпорядковується іншому режиму нарахування відсотків, іншим вимогам до форми повідомлення та іншому порядку доказування.
Комерційні договори та комерційна купівля-продаж
Закон передбачає, що кожен торговець у всій своїй господарській діяльності має діяти як розважлива ділова особа. Цей критерій тлумачиться як очікування від торговця вищого рівня дбайливості порівняно із середньою особою. Хоча закон не пов'язує з цим критерієм конкретну санкцію, на практиці він враховується під час оцінки дбайливості та вини торговця, а також під час тлумачення договірних положень.
Строки повідомлення про недоліки у продажах товарів між торговцями відрізняються від загальних положень і обчислюються в днях. Якщо недолік був очевидним під час передачі, покупець повинен повідомити продавця протягом двох днів. Якщо недолік не є очевидним, покупець зобов'язаний оглянути товар або забезпечити його огляд протягом восьми днів після отримання; якщо в результаті огляду виявлено недолік, повідомлення також має бути зроблено в межах цього строку. Тобто вісім днів — це строк для огляду, який обчислюється не з моменту виявлення недоліку, а з моменту передачі. Для недоліків, які не можна виявити під час звичайного огляду, діє окремий режим: якщо наявність недоліку з'ясувалася пізніше, про це необхідно повідомити негайно. У разі невиконання обов'язку щодо огляду та повідомлення товар вважається прийнятим. Однак якщо продавець приховав недолік унаслідок грубої вини, заперечення щодо несвоєчасного повідомлення та спливу дворічного строку позовної давності не приймаються. У відносинах, де покупець є споживачем, цей режим повідомлення протягом двох та восьми днів не застосовується; діє власний порядок щодо строків і доказування, передбачений законодавством про захист прав споживачів.
Між торговцями повідомлення та попередження щодо прострочення контрагента, розірвання договору або відмови від договору мають здійснюватися одним із способів, передбачених законом: через нотаріуса, рекомендованим листом, телеграмою або через систему зареєстрованої електронної пошти з використанням захищеного електронного підпису. Оскільки закон перелічує ці способи й не передбачає інших, відповідність повідомлень, надісланих звичайною електронною поштою чи SMS, цьому положенню є спірною; тому рекомендується здійснювати повідомлення одним із способів, зазначених у законі. Положення застосовується до повідомлень, що стосуються трьох зазначених дій, і у відносинах, де обидві сторони є торговцями; для інших повідомлень та у випадках, коли одна зі сторін не є торговцем, діють загальні положення.
Комерційна дебіторська заборгованість та поточний рахунок
Під час стягнення комерційної заборгованості кредитор може скористатися такими шляхами, як направлення вимоги, медіація, звернення до суду та виконавче провадження; вибір визначається документом, на якому ґрунтується вимога, і характером правовідносин. Рахунок-фактура, записи в комерційних книгах і виписка з поточного рахунку в цій оцінці розглядаються разом.
Якщо особа, яка отримала рахунок-фактуру, не заперечить проти його змісту протягом восьми днів з дати отримання, вона вважається такою, що прийняла цей зміст. Цей наслідок стосується змісту рахунка-фактури; це не означає, що сам по собі рахунок-фактура встановлює наявність боргу або договору. Закон не передбачає конкретної форми заперечення; водночас важливо використовувати письмові способи або способи, що дають змогу встановити дату, щоб згодом можна було довести факт і дату подання заперечення. Такий самий восьмиденний строк передбачено і для листів-підтверджень, що підтверджують зміст договорів, укладених в усній або електронній формі.
Договір про поточний рахунок не є чинним, якщо його не укладено в письмовій формі. Оскільки внесені до рахунку дебетові та кредитові статті утворюють нероздільну сукупність, до закриття рахунку жодна зі сторін не вважається кредитором або боржником. Наприкінці розрахункового періоду рахунок закривається та визначається різниця; якщо розрахунковий період не було погоджено, днем закриття вважається останній день кожного календарного року. Сторона, яка отримала відомість із зазначенням залишку, вважається такою, що прийняла залишок, якщо протягом одного місяця з дати отримання не заперечить проти нього через нотаріуса, рекомендованим листом, телеграмою або письмовим документом із кваліфікованим електронним підписом. Отже, на відміну від заперечення проти рахунка-фактури, закон тут передбачає конкретну форму. Позови щодо ліквідації поточного рахунку, прийнятого або встановленого рішенням суду залишку, процентних вимог, помилок у рахунку, статей, які мали бути виключені з рахунку або були безпідставно внесені до нього, а також повторних записів підлягають позовній давності після спливу п’яти років від моменту припинення договору про поточний рахунок. Щодо процентів також діє спеціальне правило: на суми, записані до кредитової колонки, проценти нараховуються з дати їх запису, а на залишок — з дати його визначення та запису на рахунок; щодо залишку не може застосовуватися практика, яка може призвести до нарахування складних процентів, і не може бути передбачено договір, що суперечить цій забороні. Водночас сторони можуть договором передбачити додавання процентів до основної суми, визначити розрахункові періоди, а також розміри процентів і комісій, за умови, що розрахунковий період становитиме не менше трьох місяців.
Кожен підприємець зобов’язаний зберігати свої комерційні книги, інвентарні описи, вступні та проміжні баланси, фінансову звітність, річні звіти про діяльність, отримані комерційні листи, копії надісланих комерційних листів і документи, на яких ґрунтуються записи в книгах, у класифікованому вигляді. Ці документи зберігаються протягом десяти років, і цей строк починається з кінця календарного року, у якому було здійснено відповідний запис, складено відповідний документ або здійснено листування. Комерційний лист охоплює все листування, що стосується комерційної справи. Документи, за винятком вступних і проміжних балансів та фінансової звітності, можуть зберігатися на носіях зображень або даних за умови, що їхній зміст відповідає змісту оригіналів і що протягом строку зберігання до записів можна отримати доступ у будь-який час. У разі втрати книг і документів унаслідок стихійного лиха або крадіжки протягом установленого законом строку зберігання можна протягом тридцяти днів із дати, коли стало відомо про втрату, звернутися до компетентного суду за місцезнаходженням підприємства з проханням про видачу відповідного документа.
Спори щодо товариств та компаній
Спори між учасниками товариства зосереджуються на питаннях відчуження часток, розподілу прибутку, дійсності рішень загальних зборів, права на інформацію та ознайомлення, виходу та виключення з товариства, а також припинення товариства.
Позов про скасування рішень загальних зборів, що суперечать закону, статуту або правилу добросовісності, подається протягом трьох місяців з дати ухвалення рішення до суду першої інстанції у торговельних справах за місцезнаходженням товариства. Цей строк у законі визначено як присічний. Позов можуть подати учасники, які були присутні на зборах, голосували проти та зафіксували свою незгоду в протоколі. Крім того, учасники, які стверджують, що на рішення вплинули такі порушення, як неналежне скликання зборів, неналежне оголошення порядку денного, участь у зборах та голосування неуповноважених осіб або безпідставне перешкоджання праву участі та голосуванню, можуть подати позов незалежно від того, чи були вони присутні на зборах та чи голосували проти. Позивачами також можуть бути рада директорів та її члени, для яких виконання рішення може спричинити особисту відповідальність.
Щодо рішень, які усувають або обмежують невідчужувані права учасника, обмежують права на інформацію та ознайомлення поза межами, дозволеними законом, порушують основну структуру товариства або суперечать положенням про захист капіталу, застосовується нікчемність; підстави нікчемності в законі не є вичерпними, і для таких позовів не передбачено присічного строку. Слід також враховувати, що суд на вимогу товариства може вимагати від позивачів забезпечення, а у разі позовів про скасування або нікчемність, поданих недобросовісно, позивачі можуть бути притягнуті до відповідальності за збитки товариства.
Цінні папери та комерційні спори
Реквізити, які повинні містити переказний вексель, простий вексель та чек, вичерпно перелічені в законі, і документ, що не містить одного з цих реквізитів, за винятком передбачених законом випадків, не вважається переказним векселем, простим векселем або чеком. Однак закон заповнює деякі прогалини за допомогою презумпцій: документ без зазначення строку платежу вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням, а документ без зазначення місця складання вважається складеним у місці, зазначеному поруч із найменуванням особи, яка його видала. Відсутність серійного номера або QR-коду на чеках, надрукованих іноземним банком, також не впливає на дійсність документа. Отже, не кожен недолік позбавляє документ статусу оборотного цінного папера.
Якщо документ не має ознаки оборотного цінного папера, не може бути застосований спеціальний порядок звернення стягнення, передбачений для оборотних цінних паперів; суд з питань виконання може з власної ініціативи врахувати цю обставину та скасувати виконавче провадження. У цьому разі вимога заявляється на загальних підставах; якщо підпис на документі визнано або документ містить визнання боргу, посвідчене нотаріусом, він може бути підставою для звернення стягнення в загальному порядку. Головною втраченою перевагою є не спосіб стягнення, а характерне для вексельного права обмеження заперечень: у доктрині та практиці визнається, що з втратою документом статусу оборотного цінного папера можуть бути заявлені заперечення, що випливають з основного правовідношення.
Закон встановлює спеціальне правило щодо бланкового векселя: якщо документ, випущений в обіг не повністю заповненим, був заповнений усупереч попередній домовленості, особа, яка видала документ, не може заявити це заперечення проти добросовісного держателя. Це саме правило застосовується і до простих векселів. Тому важливо, щоб підписаний документ був заповнений без пропусків.
Вимоги, що випливають із цінних паперів, підлягають спеціальним і коротшим строкам позовної давності, ніж передбачені загальними положеннями; строк залежить від виду цінного папера, боржника, до якого пред’явлено вимогу, та характеру вимоги. Порівняльна таблиця цих строків наведена в розділі поширених запитань.
Комерційні справи, незалежно від ціни позову, розглядаються судом першої інстанції з питань комерційних справ, а правила щодо предметної компетенції суду належать до публічного порядку. Питання про те, чи є справа комерційною, визначається за двома критеріями: справи, що виникають із питань, пов’язаних із комерційним підприємством обох сторін, а також справи, що виникають із питань, прямо перелічених у законі та в нормативних актах, на які посилається закон, незалежно від того, чи є сторони торговцями. Закон установлює виняток для цієї другої групи: справи, що виникають із переказу коштів, договору зберігання, а також прав на твори науки, літератури й мистецтва, якщо вони не пов’язані з жодним комерційним підприємством, не вважаються комерційними справами. У судових округах, де немає суду першої інстанції з питань комерційних справ, відсутність посилання на правило про предметну компетенцію в комерційній справі не тягне за собою винесення ухвали про відсутність компетенції; суд першої інстанції у цивільних справах продовжує розгляд справи. У судах першої інстанції з питань комерційних справ окремі справи та питання розглядаються колегією у складі голови та двох членів. До таких справ належать спори, що перевищують визначену в законі грошову межу; серед справ, що розглядаються колегією незалежно від ціни позову, законом визначені: банкрутство, скасування та закриття провадження у справі про банкрутство, конкордат і реструктуризація; справи про скасування та нікчемність рішень загальних зборів, що виникають із законодавства про компанії та кооперативи, справи про відповідальність, пред’явлені до органів управління та нагляду, справи про усунення органів і призначення тимчасових органів, а також справи про припинення, розпуск і ліквідацію; заперечення щодо арбітражного застереження, обрання та відвід арбітрів, а також справи про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Спори, що не належать до визначених законом справ і питань, розглядаються одним із суддів цього суду. Ця грошова межа щороку на початку календарного року збільшується відповідно до показника переоцінки.
Покроковий процес
Як відбувається процес у комерційному спорі?
Визначення характеру правовідносин
Першим кроком є визначення того, чи має спір комерційний характер. Це визначення впливає не лише на суд, юрисдикція якого поширюється на справу, а й на застосовну процентну ставку, форму повідомлення, строки повідомлення про недоліки та на те, чи є медіація обов’язковою умовою звернення до суду.
На цьому етапі спільно досліджуються текст договору, рахунки-фактури, записи в комерційних книгах, виписки з поточних рахунків, записи торгового реєстру та, за наявності, листування. Окремо оцінюється, чи є сторони комерсантами та чи вважаються правовідносини комерційними для обох сторін.
У комерційних справах процентна ставка визначається вільно; якщо ставку не встановлено договором, застосовується законна процентна ставка. Законна процентна ставка розраховується як вісімдесят відсотків облікової ставки, яку Центральний банк застосовував у короткострокових кредитних операціях 31 грудня попереднього року; якщо ця ставка на 30 червня відрізняється від ставки, що діяла 31 грудня попереднього року, на п’ять або більше пунктів, то у другому півріччі застосовується вісімдесят відсотків ставки, визначеної на 30 червня. Що стосується процентів за прострочення, якщо ставка Центрального банку за короткостроковими авансами, застосована 31 грудня попереднього року, перевищує цю суму, то навіть за відсутності договору в комерційних справах проценти за прострочення можна вимагати за цією ставкою; якщо процентну ставку за прострочення не визначено, а договірна ставка перевищує цю суму, проценти за прострочення не можуть бути нижчими за договірну ставку. За відсутності іншої домовленості проценти за комерційним боргом нараховуються з моменту закінчення строку платежу, а якщо строк не визначено — з дня направлення повідомлення. Нарахування процентів на проценти шляхом їх приєднання до основної суми допускається лише за поточними рахунками та за договорами позики, що мають комерційний характер для обох сторін, якщо це погоджено на строк не менше ніж три місяці; ця умова не застосовується до сторін договору, які не є комерсантами. Проценти, нараховані з порушенням цих обмежень та положень про захист прав споживачів, є нікчемними. Оскільки ставки можуть змінюватися протягом року, розрахунок має здійснюватися за актуальними ставками.
Письмова вимога та медіація
У торговельних відносинах повідомлення про введення боржника у прострочення, розірвання договору або відступлення від договору має бути здійснене в одній із форм, передбачених законом; оскільки правові наслідки повідомлення, зробленого з порушенням форми, є спірними, важливо документально підтвердити, яким каналом було надіслано повідомлення та як його вручено.
У частині торговельних справ звернення до медіатора є процесуальною передумовою розгляду справи. Ця умова застосовується до позовів про стягнення боргу, відшкодування шкоди, скасування заперечення, встановлення відсутності боргу та повернення сплаченої суми, предметом яких є грошова сума; позов, поданий без дотримання цієї умови, відхиляється з процесуальних підстав через відсутність передумови розгляду справи. Торговельні справи, що не належать до перелічених п'яти видів позовів — наприклад, позови про скасування рішення загальних зборів або про припинення (розірвання) — а також вимоги, предметом яких не є грошова сума, не підпадають під цю вимогу. Якщо між сторонами укладено арбітражну угоду, положення про медіацію як процесуальну передумову також не застосовуються. Для заходів забезпечення позову, таких як попередній арешт майна або забезпечувальні заходи, не очікується завершення процедури медіації; після прийняття таких рішень строки подання позову не перебігають протягом процедури медіації. У торговельних спорах медіатор завершує процедуру протягом шести тижнів з моменту призначення, а в необхідних випадках — із продовженням строку щонайбільше на два тижні.
Якщо досягнуто згоди, документ про врегулювання стає документом, що має силу судового рішення, одним із двох способів. Перший — отримання від суду відмітки про можливість примусового виконання. Другий — спільне підписання документа, за винятком випадків, коли закон вимагає отримання такої відмітки; у торговельних спорах спільне підписання цього документа адвокатами та медіатором надає йому сили судового рішення без необхідності отримання відмітки. Оскільки у разі досягнення згоди щодо узгоджених питань не може бути подано окремого позову, слід оцінити, які саме пункти охоплює документ, до його підписання.
Процедура судового або виконавчого провадження
Залежно від документа, на якому ґрунтується вимога, застосовується або процедура виконавчого провадження, або судовий порядок. Якщо існує оборотний цінний папір, застосовується спеціальний порядок виконавчого провадження щодо такого цінного папера; якщо є судове рішення або документ, що має силу судового рішення, — виконавче провадження на підставі виконавчого документа; за відсутності таких документів застосовується загальний порядок звернення стягнення.
Щодо грошових вимог, якщо вимога не забезпечена заставою та строк її виконання настав, кредитор може вимагати накладення забезпечувального арешту на майно боржника; для цього йому не потрібно додатково доводити наявність підстави для небезпеки. Щодо зобов’язань, строк виконання яких ще не настав, забезпечувальний арешт може бути застосований лише у випадках, передбачених законом, — якщо боржник не має певного місця проживання або у випадках приховування чи відчуження майна, втечі чи вчинення шахрайських дій. Кредитор, який отримав рішення про забезпечувальний арешт, зобов’язаний вимагати його виконання протягом десяти днів з дати винесення рішення, а також протягом семи днів після накладення арешту подати заяву про відкриття виконавчого провадження або пред’явити позов. Якщо спір стосується певного майна або права, може бути заявлено клопотання про тимчасовий захід у випадках, коли існує побоювання, що внаслідок зміни поточного стану речей отримання права стане складнішим або неможливим або через зволікання виникне шкода; заявник зобов’язаний приблизно довести обґрунтованість своїх вимог по суті справи, а якщо захід вжито до подання позову, основний позов має бути пред’явлений протягом двох тижнів з дати подання заяви про застосування заходу.
У комерційних спорах як засоби доказування використовуються комерційні книги, рахунки-фактури та комерційне листування, а закон визначає умови їх доказової сили. Для того щоб книги могли бути прийняті як докази, вони мають вестися повно та належним чином відповідно до закону, мати засвідчення відкриття та закриття, а їхні записи мають підтверджувати один одного. Навіть якщо ці умови виконані, для того щоб книги могли бути доказом на користь їхнього власника та його правонаступників, додатково необхідно, щоб записи в належно ведених за такими самими вимогами книгах протилежної сторони не суперечили цим записам; щоб протилежна сторона не пред’явила свої комерційні книги; або щоб протилежність записів у книгах не була доведена цінним папером чи іншими беззаперечними доказами. Водночас якщо в належно ведених за такими самими вимогами книгах протилежної сторони з відповідного питання взагалі відсутні будь-які записи, книги не можуть використовуватися на користь їхнього власника; записи на користь власника та проти нього також не можуть бути відокремлені один від одного. Книги, які не мають засвідчення відкриття або закриття або записи в яких не підтверджують один одного, є доказом проти їхнього власника.
Рішення, засоби оскарження та виконавче провадження
Строк подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, як правило, становить два тижні і починає перебіг із моменту належного вручення рішення; положення спеціальних законів щодо строку оскарження зберігають чинність; строк подання касаційної скарги на рішення регіонального апеляційного суду також становить два тижні із моменту вручення. Щодо апеляції та касації додатково враховуються грошові межі: суми, визначені законом, з початку кожного календарного року збільшуються відповідно до коефіцієнта переоцінки та застосовуються в такому збільшеному розмірі, а для застосування цих меж враховується сума на дату подання позову. На рішення у справах про відшкодування моральної шкоди апеляційну скаргу можна подати незалежно від суми або вартості. У випадках, коли регіональний апеляційний суд частково або повністю задовольняє апеляційну скаргу та ухвалює нове рішення по суті, можливість касаційного оскарження визначається окремим правилом, запровадженим змінами до законодавства у 2026 році; у такому разі вимагається, щоб прийнята або відхилена частина рішення перевищувала межу остаточності апеляційного оскарження, з урахуванням винятків, передбачених законом.
На етапі виконання рішення стягнення, накладення арешту та продаж майна здійснюються відповідно до правил виконавчого провадження. Якщо іншою стороною є компанія, її фінансовий стан, перебування в процесі ліквідації та стан неплатоспроможності безпосередньо впливають на можливість стягнення.
Відповідальність залежить від типу компанії
Види компаній та відповідальність
Акціонерне товариство
Акціонерне товариство відповідає за своїми боргами лише своїм майном; акціонери ж відповідають лише своїми внесками до капіталу, які вони зобов'язалися сплатити, та перед товариством. Це останнє застереження є визначальним: адресатом відповідальності акціонера є товариство, і кредитор товариства не може безпосередньо звернутися до акціонера.
Крім випадків, передбачених законом, статутом на учасника не може бути покладено жодного обов’язку, крім виконання зобов’язання щодо сплати вартості частки або емісійної премії, що перевищує номінальну вартість частки. Якщо передача часток залежить від згоди товариства, статутом можуть бути передбачені додаткові обов’язки, що періодично виконуються у визначені строки та предметом яких не є гроші.
Це правило обмеженої відповідальності діє щодо приватноправових боргів. Публічні вимоги та відповідальність членів ради директорів підпадають під окремі режими, які розглядаються нижче. Серед невідчужуваних і таких, від яких не можна відмовитися, повноважень ради директорів є повідомлення суду про стан надмірної заборгованості.
Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариство з обмеженою відповідальністю також відповідає за свої борги та зобов’язання лише своїм майном. Учасники не відповідають за борги товариства, а лише зобов’язані сплатити взяті на себе частки у статутному капіталі та виконати передбачені договором товариства обов’язки щодо додаткових платежів і побічних майнових надань. Закон перелічує ці два обов’язки в одному реченні; додатковий платіж не є винятком, а є частиною сукупності обов’язків учасника.
Обов'язок щодо додаткового внеску може бути передбачений у статуті товариства у вигляді визначеної суми, розрахованої з урахуванням частки у статутному капіталі, і ця сума не може перевищувати подвійного розміру номінальної вартості частки у статутному капіталі. Обов'язок може бути пред'явлений до виконання лише тоді, коли сума капіталу та законних резервів не може покрити збитки, товариство не може належним чином продовжувати свою діяльність без цих коштів або настає визначений у статуті випадок, що зумовлює потребу у власних коштах; він стає таким, що підлягає сплаті, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство. Якщо товариство було визнане банкрутом протягом двох років із дати реєстрації виходу учасника, від колишнього учасника також може вимагатися виконання обов'язку щодо додаткового внеску. Рішення загальних зборів, які передбачають або збільшують наявні обов'язки щодо додаткових внесків або додаткового виконання, можуть бути прийняті лише за згодою всіх відповідних учасників.
Щодо вимог за публічними боргами статус учасника товариства з обмеженою відповідальністю врегульовано інакше, ніж статус акціонера акціонерного товариства; ця відмінність розглядається окремо нижче.
Фізична особа — торговець
Фізична особа, яка веде комерційне підприємство від свого імені, є торговцем (tacir) і підлягає банкрутству за всіма своїми боргами. Оскільки підприємство не має статусу юридичної особи, торговець відповідає за борги підприємства своїм особистим майном.
Визнання торговцем не обмежується фактичним веденням підприємства: особа, яка заснувала підприємство та оголосила про його відкриття або зареєструвала його в торговому реєстрі, вважається торговцем, навіть якщо вона фактично не розпочала діяльність. Торговцем також вважається особа, яка веде комерційне підприємство всупереч забороні, що випливає із закону або судового рішення, чи без отримання необхідного дозволу. Фонди та асоціації, які ведуть комерційне підприємство для досягнення своєї мети, також вважаються торговцями. Натомість асоціації, що діють на користь суспільства, та фонди, які витрачають понад половину своїх доходів на діяльність, що має характер публічних функцій, не вважаються торговцями, навіть якщо вони ведуть комерційне підприємство.
Щодо торговця, який припинив торгівлю, можливість порушення провадження у справі про банкрутство не припиняється одразу; протягом одного року з моменту оголошення можна розпочати таке провадження.
Повне товариство та командитне товариство
У повному товаристві учасники відповідають за боргами та зобов'язаннями товариства солідарно і всім своїм майном; особа, яка вступає до товариства, навіть якщо борг виник до дати її вступу, відповідає за цими боргами разом з іншими учасниками так само, і умови договору, що суперечать цим правилам, не мають сили щодо третіх осіб.
Водночас відповідальність є ступеневою: за боргами та зобов'язаннями товариства у першу чергу відповідає саме товариство; для пред'явлення позову до учасника або здійснення стягнення необхідно, щоб виконавче провадження, розпочате проти товариства, виявилося безрезультатним або щоб товариство припинилося з будь-якої причини. Судове рішення, винесене лише проти товариства, також не може бути виконане щодо учасників, поки ці умови не настануть.
У командитному товаристві відповідальність одного або кількох учасників не обмежена (повні учасники), а відповідальність інших обмежена певним вкладом (вкладники); повні учасники мають бути фізичними особами, юридичні особи можуть бути лише вкладниками. Вкладник відповідає в межах несплаченої частини свого вкладу, і кредитори товариства не можуть звертатися до вкладника, доки товариство не припинилося або стягнення не виявилося безрезультатним. Існують законні винятки з цієї межі: вкладник, чиє ім'я міститься у фірмовому найменуванні товариства, а також вкладник, який вчиняє правочини від імені товариства, не заявляючи прямо, що діє як комерційний представник або торговий представник, вважається відповідальним перед третіми особами як повний учасник.
У разі банкрутства повного товариства особисті кредитори учасників не можуть звертатися до майна товариства, доки кредитори товариства не отримають задоволення своїх вимог. Якщо без банкрутства товариства один з учасників стає банкрутом, вимоги кредиторів товариства в повному обсязі включаються до конкурсної маси учасника.
Щодо товариства
Відносини між учасниками товариства, управління та структурні зміни
Участь у товаристві породжує не лише обов'язок зробити внесок; вона охоплює передбачені законом права, частина з яких підлягає здійсненню в установлені строки, а також обов'язки, які мають бути виконані. Несвоєчасне використання цих прав значно звужує коло вимог, які можуть бути заявлені згодом.
Щодо права на отримання інформації та ознайомлення закон по-різному регулює права акціонера та члена ради директорів. Щодо права акціонера: фінансова звітність, річний звіт ради директорів, звіти аудиторів та пропозиція щодо розподілу прибутку мають бути надані акціонерам для ознайомлення в центральному офісі та філіях компанії не менш як за п'ятнадцять днів до загальних зборів; на загальних зборах акціонер може вимагати від ради директорів інформацію про справи компанії, а від аудиторів — про спосіб проведення аудиту та його результати. У наданні інформації може бути відмовлено лише на тій підставі, що це призведе до розкриття комерційної таємниці або поставить під загрозу інші інтереси компанії, які підлягають охороні. Це право не може бути скасоване або обмежене статутом чи рішенням будь-якого органу компанії; акціонер, вимогу якого залишено без відповіді або якому безпідставно відмовлено, може звернутися до суду першої інстанції у торговельних справах протягом десяти днів після відмови. У товаристві з обмеженою відповідальністю право учасника на отримання інформації та ознайомлення регулюється окремою статтею.
Право члена ради директорів на отримання інформації та ознайомлення передбачено окремим положенням: кожен член може вимагати інформацію про всі справи та операції компанії, ставити запитання, проводити перевірку, і ці права не можуть бути обмежені чи скасовані. Речення, додані до останнього абзацу цієї статті у 2024 році, переглянули процедуру скликання засідань ради директорів: на письмову вимогу більшості членів голова зобов'язаний скликати раду директорів не пізніше ніж через тридцять днів з моменту отримання вимоги; якщо скликання не відбулося у цей строк або з головою чи заступником голови неможливо зв'язатися, скликання можуть здійснити безпосередньо особи, які подали вимогу.
Розподіл обов'язків у раді директорів регулюється окремою статтею; рада директорів обирає з-поміж своїх членів голову та щонайменше одного заступника голови для заміщення голови за його відсутності. У зв'язку зі змінами, внесеними у 2024 році до цього положення, словосполучення «щороку» було вилучено, що скасувало обов'язок щорічного переобрання голови та заступника голови. Кворум для проведення засідань і прийняття рішень радою директорів встановлено в іншій статті: якщо статут не містить положення, що встановлює суворіші вимоги, рада директорів проводить засідання за наявності більшості від загальної кількості членів і приймає рішення більшістю голосів членів, присутніх на засіданні.
Передача акцій регулюється різними умовами залежно від типу компанії. В акціонерному товаристві, якщо інше не передбачено законом або статутом, іменні акції можуть передаватися без обмежень; статут може поставити передачу в залежність від згоди компанії, а іменні акції, вартість яких сплачена не повністю, за законом можуть бути передані лише за згодою компанії. До надання згоди право власності на акції та всі пов’язані з ними права залишаються у відчужувача; якщо компанія не відмовила у згоді протягом не більше ніж трьох місяців від дати отримання запиту або якщо відмова була необґрунтованою, вважається, що згоду надано. У товаристві з обмеженою відповідальністю передача частки у статутному капіталі та правочини, що створюють зобов’язання щодо її передачі, укладаються в письмовій формі, а підписи сторін засвідчуються нотаріусом; якщо статутом не передбачено інше, для передачі потрібна згода загальних зборів учасників, і передача набуває чинності з моменту надання такої згоди. Якщо статутом не передбачено інше, загальні збори можуть відмовити у згоді без зазначення причин; якщо протягом трьох місяців від дати звернення вони не відмовлять у згоді, вважається, що її надано. Якщо передачу заборонено або в наданні згоди відмовлено, учасник зберігає право вийти з компанії з поважних причин. Для державної реєстрації переходу часток директори подають заяву до торговельного реєстру; якщо заяву не подано протягом тридцяти днів, учасник, який вибув, може звернутися до реєстру із заявою про виключення свого імені.
Установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю може надавати учасникам право виходу з товариства; крім того, кожен учасник може подати позов про ухвалення рішення про його вихід із товариства за наявності поважних підстав. Коли учасник заявляє про вихід, інші учасники можуть приєднатися до виходу протягом одного місяця з дати отримання ними повідомлення. Щодо виключення, установчим договором можуть бути передбачені підстави, за яких учасника може бути виключено рішенням загальних зборів, і учасник може подати позов про скасування рішення про виключення протягом трьох місяців з моменту повідомлення йому цього рішення через нотаріуса. Також можливе виключення учасника за рішенням суду на підставі поважних причин за заявою товариства. Рішенням Конституційного Суду Туреччини від 25/12/2025 положення, які вважають звернення до суду для виключення учасника з поважних причин невід'ємним повноваженням загальних зборів та ставлять таке рішення в залежність від кваліфікованої більшості, були скасовані щодо товариств з обмеженою відповідальністю з двома учасниками; тому щодо процедури, якої слід дотримуватися в товариствах із двома учасниками, необхідно додатково перевіряти чинний текст закону; закон не передбачає окремого строку для позовів про вихід та виключення за поважних причин. Учасник, який виходить, має право вимагати виплату, що відповідає дійсній вартості його частки у статутному капіталі; ця виплата підлягає сплаті у випадках, коли товариство має можливість розпоряджатися доступним власним капіталом, частки є відчужуваними або статутний капітал було зменшено, а несплачена частина становить вимогу до товариства, яка задовольняється після вимог усіх кредиторів.
Закон надає права меншості акціонерам, які представляють певну частку капіталу. Право вимагати скликання загальних зборів та внесення питань до порядку денного належить акціонерам, які володіють принаймні однією десятою капіталу, а в публічних акціонерних товариствах — однією двадцятою; вимога подається через нотаріуса, і якщо рада директорів приймає вимогу, загальні збори скликаються так, щоб вони відбулися не пізніше ніж через сорок п'ять днів. Якщо вимогу відхилено або протягом семи робочих днів не надано позитивної відповіді, ці ж акціонери можуть звернутися до суду першої інстанції у комерційних справах, і рішення суду є остаточним. Право вимагати відкладення обговорення фінансової звітності на один місяць також надається за тих самих часток. Щодо спеціального аудиту існує два етапи: кожен акціонер, який раніше скористався правом на отримання інформації або проведення перевірки, може вимагати від загальних зборів, навіть якщо це питання не внесено до порядку денного, з'ясування певних подій шляхом проведення спеціального аудиту; якщо загальні збори відхиляють вимогу, акціонери, які володіють зазначеними вище частками, або акціонери, сукупна номінальна вартість акцій яких становить щонайменше один мільйон турецьких лір, можуть протягом трьох місяців вимагати від суду призначення спеціального аудитора. Щодо права скликати загальні збори та вносити питання до порядку денного, ця частка може бути зменшена статутом на користь акціонерів, які володіють меншою кількістю акцій. Крім того, за наявності поважних причин акціонери, які володіють тими самими частками, можуть подати позов про припинення товариства; суд замість припинення може також ухвалити рішення про примусове виключення акціонерів-позивачів із товариства з виплатою їм дійсної вартості їхніх акцій або про застосування іншого рішення, що відповідає обставинам.
Члени ради директорів та треті особи, яким доручено управління, зобов'язані виконувати свої обов'язки з ретельністю обачливого керівника та добросовісно враховувати інтереси товариства. Засновники, члени ради директорів, керівники та ліквідатори, якщо вони з власної вини порушують свої обов'язки, що випливають із закону та статуту, несуть відповідальність за завдану шкоду як перед товариством, так і перед акціонерами та кредиторами товариства. Однак акціонери можуть вимагати лише виплати відшкодування товариству, а кредитори товариства можуть заявити цю вимогу лише у разі банкрутства товариства. Тягар доказування вини лежить на позивачеві. У первісній редакції закону зазначалося, що відповідальні особи несуть відповідальність, «якщо не доведуть відсутність своєї вини»; це положення було виключено з тексту змінами, внесеними у 2012 році, і тими самими змінами було додано умову порушення обов'язку з вини. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за порушення закону або статуту чи зловживання, які відбулися поза його контролем, і цю відсутність відповідальності не можна скасувати, посилаючись на обов'язок нагляду та дбайливості. Органи, які делегують обов'язок або повноваження на підставі закону, не несуть відповідальності за дії та рішення особи, якій делеговано повноваження, за винятком випадків, коли буде доведено, що вони не виявили розумної дбайливості під час вибору такої особи. Вимога про відшкодування шкоди підлягає позовній давності після спливу двох років із дати, коли позивач дізнався про шкоду та особу, відповідальну за її завдання, і в будь-якому разі після спливу п'яти років із дня вчинення дії, що завдала шкоди; якщо діяння підлягає кримінальному покаранню та згідно з Кримінальним кодексом Туреччини має довший строк позовної давності, цей строк застосовується і до позову про відшкодування шкоди. У товаристві з обмеженою відповідальністю керівники та особи, яким доручено управління, зобов'язані виконувати свої обов'язки, виявляючи всю дбайливість; повідомлення суду про стан перевищення боргів над активами є невіддільним від інших обов'язків керівників і не може бути ними делеговане, а щодо відповідальності застосовуються положення про акціонерні товариства.
Становище учасника та керівника щодо публічних вимог врегульовано інакше, ніж щодо приватноправових боргів. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю несуть пряму відповідальність пропорційно своїм часткам у капіталі за публічні вимоги, які не можуть бути повністю або частково стягнуті з товариства або щодо яких встановлено, що вони не можуть бути стягнуті, і підлягають стягненню відповідно до положень цього Закону; якщо учасник відчужує свою частку в капіталі, відчужувач і набувач частки несуть солідарну відповідальність за публічні вимоги, що виникли до відчуження. Для акціонера акціонерного товариства такого положення не існує; саме в цьому полягає різниця в регулюванні. Відповідальність законних представників не залежить від типу товариства: публічні вимоги, які не можуть бути повністю або частково стягнуті з майна юридичної особи або щодо яких встановлено, що вони не можуть бути стягнуті, стягуються з особистого майна законних представників. Перебування юридичної особи в процесі ліквідації або її ліквідація не усуває відповідальності законного представника за періоди до дати початку ліквідації; представник, який здійснив платіж, має право регресної вимоги до основного боржника за публічним боргом. Щодо податкових боргів додатково застосовуються положення Податкового кодексу.
Погіршення фінансового стану товариства врегульовано поетапно. Якщо за останнім річним балансом встановлено, що через збитки половина суми статутного капіталу та законних резервів залишилася непокритою, правління негайно скликає загальні збори та подає запропоновані ним заходи з оздоровлення. Якщо ця сума сягає двох третин, товариство припиняється автоматично, якщо негайно скликані загальні збори не ухвалять рішення обмежитися однією третиною статутного капіталу або поповнити статутний капітал. На цьому етапі рамки застосування деталізовано у відповідному Комюніке, і Комюніке додає третій варіант до двох варіантів, передбачених текстом закону: загальні збори можуть ухвалити рішення про один із таких способів — зменшення статутного капіталу, його поповнення або його збільшення; у разі зменшення статутний капітал може бути знижений до мінімального розміру за умови, що у складі власного капіталу зберігається щонайменше половина суми статутного капіталу та законних резервів. Якщо рішення про один із цих заходів не ухвалено, товариство припиняється автоматично, а ліквідація здійснюється відповідно до загальних положень.
Неплатоспроможність — це стан, за якого активів товариства недостатньо для покриття його боргів. За наявності ознак, що викликають підозру, правління складає проміжний баланс, у якому активи відображаються як виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, так і за ймовірними цінами продажу; якщо з'ясується, що активів недостатньо для покриття вимог кредиторів, правління зобов'язане повідомити про це суд першої інстанції у торгових справах і вимагати визнання товариства банкрутом. Однак рішення про банкрутство не ухвалюється, якщо до його ухвалення кредитори вимог у розмірі, достатньому для покриття дефіциту товариства та усунення його неплатоспроможності, письмово погодилися на встановлення черговості своїх вимог після черговості вимог усіх інших кредиторів, а належність, достовірність і чинність цієї заяви підтверджені призначеними судом експертами. Правління або будь-який кредитор може одночасно з цією вимогою про банкрутство або під час провадження у справі про банкрутство також вимагати відкриття процедури конкордату. Відповідне Комюніке визначає товариства, на які поширюються ці положення: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та командитні товариства, капітал яких поділено на частки.
У цьому розрахунку є виняток, що має вирішальне значення на практиці: відповідно до перехідного положення відповідного Комюніке, до 1 січня 2027 року під час розрахунків щодо втрати капіталу або неплатоспроможності можуть не враховуватися збитки від курсових різниць у повному обсязі, якщо вони виникли з іще не виконаних зобов'язань в іноземній валюті, а також половина загальної суми витрат, амортизаційних відрахувань і витрат на персонал, що виникли у зв'язку з орендою та були нараховані у 2020 і 2021 роках. Цей виняток не є обов'язковим, а має факультативний характер; зазначені суми не відображаються у фінансовій звітності, а наводяться в примітках як довідкова інформація. Для підприємств, які мають зобов'язання в іноземній валюті, це положення може безпосередньо впливати на висновок про неплатоспроможність.
Існує ще окремий строковий обов'язок щодо розміру капіталу. Тимчасовим положенням, доданим у 2024 році, передбачено, що акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, капітал яких є нижчим за встановлений законом мінімальний розмір, повинні до 31 грудня 2026 підвищити свої капітали до відповідного розміру; інакше вони вважаються такими, що припинили діяльність. Для цієї мети на загальних зборах кворум не вимагається, рішення ухвалюються більшістю голосів, присутніх на зборах, і щодо цих рішень не можуть здійснюватися права, пов'язані з привілеями. Повноваження продовжувати цей строк на один рік кожного разу, але не більш як двічі, надано відповідному Міністерству.
Злиття, поділ та зміна виду торгових товариств урегульовані окремо. У разі зміни виду товариство, перетворене на новий вид, є продовженням попереднього товариства, а частки та права учасників товариства зберігаються; види товариств, з яких і в які може здійснюватися перехід, вичерпно визначені законом. У разі злиття учасники товариства, що передає майно, мають право вимагати частки товариства-правонаступника у вартості, що відповідає їхнім наявним часткам у товаристві та правам; може бути передбачена виплата компенсації за умови, що вона не перевищує однієї десятої дійсної вартості переданих часток. Якщо товариство-правонаступник володіє всіма частками товариства, що передає майно, які надають право голосу, або володіє щонайменше дев'яноста відсотками часток, що надають право голосу, і виконані передбачені законом умови, злиття може бути проведене за спрощеним порядком; у такому разі складення звіту про злиття та подання договору про злиття на затвердження загальних зборів може не вимагатися.
З метою захисту кредиторів закон передбачає конкретні строки. У разі злиття, якщо кредитори звернуться з вимогою протягом трьох місяців з моменту набрання злиттям юридичної сили, товариство-правонаступник забезпечує їхні вимоги; товариства повідомляють своїх кредиторів про їхні права шляхом оголошення в Türkiye Ticaret Sicili Gazetesi тричі з інтервалом у сім днів, а також шляхом розміщення оголошення на своїх вебсайтах. Відповідальність учасників, які до злиття відповідали за борги товариства, що припиняється, зберігається і після злиття, а відповідні вимоги втрачають силу внаслідок позовної давності після спливу трьох років з дати опублікування рішення про злиття. У разі поділу кредитори скликаються оголошенням за тією самою процедурою, і вимоги тих, хто звернеться протягом трьох місяців з дати публікації оголошень, забезпечуються; якщо товариство, якому передано борг, не виконає зобов’язання, інші товариства, які беруть участь у поділі, несуть субсидіарну солідарну відповідальність. Вимога про визначення компенсаційної виплати на тій підставі, що частки участі не були належним чином захищені або що компенсація за вихід була визначена неналежно, може бути заявлена в судовому порядку протягом двох місяців з дати опублікування рішення в Türkiye Ticaret Sicili Gazetesi; цей позов не впливає на дійсність рішення, а судові витрати несе товариство-правонаступник. Учасники, які не голосували за рішення і забезпечили внесення цього до протоколу, можуть протягом того самого двомісячного строку подати позов про визнання рішення недійсним; якщо в процедурах є недолік, суд надає сторонам строк для його усунення. Усі особи, які будь-яким чином брали участь у процедурах, несуть перед товариствами, учасниками та кредиторами відповідальність за завдані ними збитки з їхньої вини. Також окремо врегульовано випадки злиття комерційного підприємства з торговим товариством або його перетворення на торгове товариство, а також перетворення торгового товариства на комерційне підприємство. У відповідному Повідомленні також передбачено, що товариство, яке зазнало втрати капіталу або перебуває в стані боргової неспроможності, може злитися з товариством, яке має власний капітал, яким можна вільно розпоряджатися, у розмірі, достатньому для покриття втраченого капіталу.
Межі конкуренції
Недобросовісна конкуренція та торговельне найменування
Закон визначає мету положень про недобросовісну конкуренцію як "забезпечення чесної та неспотвореної конкуренції в інтересах усіх учасників". Крім того, він передбачає загальну заборонну норму: обманні або такі, що суперечать правилу добросовісності, поведінка та комерційні практики, які впливають на відносини між конкурентами або між постачальниками та клієнтами, є недобросовісними та протиправними. Це положення показує, що охоронюваний інтерес не обмежується лише інтересом конкурента.
Закон перелічує випадки недобросовісної конкуренції у шести пунктах і у примірному порядку; за його формулюванням, це "головні випадки недобросовісної конкуренції". Пункти такі: реклама та методи продажу, що суперечать правилу добросовісності, та інші протиправні дії — зокрема приниження, неправдиві або такі, що вводять в оману, заяви про себе, заходи, що спричиняють змішування, та протиправна порівняльна реклама — загалом дванадцять підвидів; спонукання до порушення або розірвання договору; неправомірне використання результатів діяльності інших осіб; протиправне розголошення виробничих і комерційних таємниць; недотримання умов ведення господарської діяльності; використання умов правочинів, що суперечать правилу добросовісності. Оскільки перелік є примірним, поведінка, не зазначена в ньому, також може становити недобросовісну конкуренцію відповідно до загальної норми.
Другий пункт охоплює три прояви: спонукання клієнтів до поведінки, що суперечить їхнім чинним договорам, схиляння працівників або представників третіх осіб до порушення своїх зобов’язань шляхом надання їм вигод, яких вони не заслуговують, а також спонукання працівників до розголошення виробничих і комерційних таємниць їхніх роботодавців.
Особа, чиїм економічним інтересам завдано шкоди внаслідок недобросовісної конкуренції або яка може зазнати такої загрози, може вимагати встановлення того, чи є дія недобросовісною, припинення недобросовісної конкуренції, усунення матеріальних наслідків, спричинених недобросовісною конкуренцією — включаючи знищення засобів і товарів, якщо це необхідно для виправлення неправдивих або оманливих відомостей та припинення порушення —, за наявності вини відшкодування матеріальної шкоди та, за наявності передбачених законом умов, відшкодування моральної шкоди. Позови про встановлення, припинення та усунення матеріальних наслідків можуть бути подані без урахування вини; відшкодування матеріальної шкоди залежить від вини, а відшкодування моральної шкоди — також від того, чи було порушено особисте право. Як відшкодування матеріальної шкоди суддя може присудити також суму, що відповідає вигоді, яку відповідач міг отримати внаслідок недобросовісної конкуренції.
Щодо права на подання позову закон передбачив три групи. Клієнти, економічні інтереси яких зазнали шкоди, також можуть подавати ті самі позови, але не можуть вимагати знищення засобів і товарів. Торгово-промислові палати, палати ремісників, біржі та інші професійні й економічні об’єднання, уповноважені своїми статутами захищати економічні інтереси своїх членів, а також громадські організації та установи публічного характеру, які відповідно до своїх статутів захищають економічні інтереси споживачів, можуть подавати позови про встановлення, припинення та усунення матеріальних наслідків; вони не можуть вимагати відшкодування шкоди. Якщо діяння недобросовісної конкуренції вчинено працівниками або робітниками під час виконання ними роботи, ці три позови можуть бути подані також проти роботодавців; щодо відшкодування шкоди застосовуються загальні положення.
Щодо строку подання позову закон передбачає два строки разом: з дня, коли сторона, яка має право на позов, дізналася про виникнення цього права, — один рік і в будь-якому разі з моменту його виникнення — три роки. Закон кваліфікує ці строки як позовну давність; тому строк не враховується судом за власною ініціативою, якщо про його сплив не заявить відповідач. Натомість закон передбачає важливе продовження: якщо діяння недобросовісної конкуренції водночас є караним діянням, для якого відповідно до Кримінального кодексу Туреччини встановлено триваліший строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, цей триваліший строк застосовується і до цивільних справ. Слід також враховувати, що строки позовної давності, передбачені законами, що містять торговельно-правові норми, не можуть бути змінені договором, якщо в законі не передбачено інше.
Недобросовісна конкуренція не породжує лише цивільно-правову відповідальність. Ті, хто умисно вчиняє одне з передбачених законом діянь недобросовісної конкуренції, якщо діяння не становить іншого злочину, що передбачає суворіше покарання, за скаргою однієї з осіб, які мають право на подання цивільного позову, караються позбавленням волі на строк до двох років або судовим штрафом. Якщо діяння вчинено під час ведення справ юридичної особи, кримінальне покарання застосовується до членів органу або учасників, які діяли або мали діяти від імені юридичної особи.
Щодо комерційного найменування закон передбачає окремий захист: право користування комерційним найменуванням, належно зареєстрованим і оприлюдненим, належить лише його власникові. Якщо найменування використовується іншою особою у спосіб, що суперечить комерційній доброчесності, правоволоділець може вимагати встановлення факту порушення, заборони використання, зміни незаконно використовуваного найменування у встановленому законом порядку або видалення його з реєстру, усунення матеріального стану, що виник унаслідок порушення, у разі потреби — знищення засобів і відповідних товарів, а також у разі наявності шкоди — відшкодування майнової та немайнової шкоди залежно від ступеня вини. Як майнове відшкодування суд може присудити також еквівалент вигоди, отримання якої внаслідок порушення видається можливим. Закон пов’язує вимогу щодо вини лише з відшкодуванням; у доктрині визнається, що вимоги, крім відшкодування, можуть бути заявлені без доведення вини. Суд може також за клопотанням сторони, яка виграла справу, постановити опублікування рішення в газеті. Найменування підприємств також користуються тими самими положеннями про захист за умови їх реєстрації.
Цей захист щодо комерційного найменування є окремим від захисту за законодавством про торговельні марки, і обидва види захисту можуть застосовуватися одночасно в одній і тій самій справі. Законодавство про промислову власність передбачає, що заявка на торговельну марку, яка містить комерційне найменування, що належить іншій особі, відхиляється за запереченням правоволодільця; натомість використання позначення як комерційного найменування або найменування підприємства також належить до використань, які можуть бути заборонені власником зареєстрованої торговельної марки. Та сама дія може також порушувати положення про недобросовісну конкуренцію.
У таких місцях, як Alanya, де туризм і діяльність у сфері нерухомості є особливо інтенсивними, спори щодо найменування підприємства, рекламних матеріалів і змісту онлайн-оголошень є поширеним проявом цієї теми. У такому спорі необхідно спільно оцінювати як положення про недобросовісну конкуренцію, так і положення про комерційне найменування та торговельну марку. Крім того, у разі недобросовісної конкуренції закон окремо передбачає такі заходи, як збереження наявного стану, усунення матеріального стану, запобігання недобросовісній конкуренції та виправлення неправдивих або оманливих тверджень.
Іноземний елемент
Комерційні відносини з іноземним елементом
Перебування сторін у різних країнах, іноземне походження капіталу або виникнення зобов'язання в іноземній валюті вимагають додаткових процедурних кроків у комерційних спорах. Цей аспект є визначальним як на стадії укладення договору до виникнення спору, так і після його виникнення.
Компанії з іноземним капіталом та іноземний учасник
Участь іноземних фізичних або юридичних осіб як учасників у компанії, заснованій у Туреччині, за загальним правилом є можливою. Відповідно до Закону про прямі іноземні інвестиції іноземні інвестори мають рівний режим з вітчизняними інвесторами, а компанія, заснована в Туреччині, незалежно від іноземного походження її учасників підпорядковується турецькому праву. Закон перетворив систему дозволів і схвалень у прямих іноземних інвестиціях на систему повідомлення; тому при заснуванні та діяльності застосовуються загальні положення, а дозвіл є не загальним правилом, а винятком, передбаченим спеціальним законом.
Натомість у сферах діяльності, щодо яких міжнародними договорами або спеціальними законами передбачено інше, може застосовуватися режим обмежень та дозволів. Крім того, згідно з відповідним Регламентом застосування існують періодичні обов’язки щодо подання повідомлень через електронну систему: протягом одного місяця після надання дозволу подається список інвесторів і партнерів, щороку не пізніше кінця травня — інформаційна форма про діяльність, а у разі збільшення або зменшення капіталу та передачі часток — оновлений список партнерів протягом одного місяця.
У таких місцях, як Alanya, де зосереджені іноземний капітал і підприємства з іноземною участю, контроль за виконанням цих обов’язків щодо подання повідомлень безпосередньо впливає на ризик застосування до товариства адміністративних санкцій.
Філії комерційних підприємств, головні офіси яких розташовані за межами Туреччини, за умови збереження чинності положень законів їхніх країн щодо комерційного найменування реєструються так само, як місцеві комерційні підприємства, і для таких філій призначається повністю уповноважений комерційний представник, місце проживання якого розташоване в Туреччині.
Набуття нерухомого майна — три окремі режими
Щодо набуття нерухомого майна розрізняють три ситуації, і їх змішування є помилкою, що має наслідки на практиці.
Компанії, засновані в Туреччині, у яких частка іноземної участі становить п'ятдесят відсотків або більше або в яких іноземець має право призначати чи звільняти більшість осіб, наділених правом управління, можуть набувати право власності на нерухоме майно або обмежені речові права для провадження видів діяльності, зазначених у їхніх статутах. Компанії з іноземним капіталом, частка якого залишається нижчою за цей показник, набувають майно в межах положень, що застосовуються до компаній із місцевим капіталом. Торговельні компанії, що мають юридичну особу і засновані в іноземних державах згідно із законодавством цих держав, можуть набувати нерухоме майно та обмежені речові права лише в межах положень спеціальних законів; іноземні юридичні особи, які не мають такого статусу, не можуть набувати нерухоме майно, і на їхню користь не може бути встановлено обмежене речове право. Філія іноземної компанії в Туреччині не становить окремої юридичної особи; тому вважається, що при набутті через філію застосовується режим, якому підпорядковується сама компанія.
Щодо застави закон містить чітке положення: при встановленні застави на нерухоме майно на користь іноземних фізичних осіб та торговельних компаній, заснованих в іноземних державах, обмеження, передбачені цією статтею, не застосовуються. Натомість при набутті права власності шляхом звернення стягнення на предмет застави ситуація інша — відповідне звільнення міститься лише в положенні щодо компаній з іноземним капіталом, заснованих у Туреччині.
Щодо компаній, заснованих у Туреччині, у яких частка іноземної участі становить п'ятдесят відсотків або більше, закон додатково передбачає умову про дозвіл: набуття права власності на нерухоме майно у військових заборонених зонах, військових зонах безпеки та зонах, визначених із стратегічних міркувань, залежить від дозволу Генерального штабу або уповноважених ним командувань, а набуття у зонах спеціальної безпеки — від дозволу губернаторства. Щодо іноземних фізичних осіб та торговельних компаній, заснованих в іноземних державах, застосовується власний режим заборон і дозволів Закону про військові заборонені зони та зони безпеки; цей Закон передбачає заборону набуття нерухомого майна іноземцями у військових заборонених зонах другого ступеня на суходолі, а в окремих зонах допускає запровадження заборони або умови про дозвіл рішенням Президента.
Підсудність, арбітраж та виконання іноземних рішень
Можливість укладення угоди про підсудність надана лише комерсантам і публічним юридичним особам щодо спорів між ними; для чинності обов'язковими є письмова форма, визначеність або визначність правовідносин, з яких виник спір, та зазначення суду, якому надано юрисдикцію. Щодо питань, якими сторони не можуть вільно розпоряджатися, та у випадках виключної підсудності угоду про підсудність укласти не можна. Домовленість про розгляд спору судом іноземної держави підпорядковується окремому режиму і є можливою у спорах, що не охоплюються виключною підсудністю, мають іноземний елемент та виникають із зобов'язальних відносин; домовленість є чинною, якщо її можна підтвердити письмовим доказом.
Арбітражна угода має бути укладена у письмовій формі; закон щодо цієї умови вважає достатнім підписаний документ, листування, яким обмінялися сторони, або текст, перенесений в електронне середовище. Спори, що виникають із речових прав на нерухоме майно або зі справ, які не залежать від волі обох сторін, не є арбітрабельними. Якщо, незважаючи на наявність чинної арбітражної умови, до суду подано позов, протилежна сторона зобов'язана заявити заперечення про арбітраж як попереднє заперечення у відзиві; у разі прийняття заперечення суд відмовляє у позові з процесуальних підстав.
На підставі рішення іноземного суду не можна розпочати виконавче провадження в Туреччині безпосередньо; спочатку необхідно отримати рішення про визнання та виконання (тенфіз) від компетентного турецького суду. Визнання (таніма) забезпечує прийняття рішення як остаточного доказу або остаточного судового рішення; виконуваність же залежить від тенфізу. Умова взаємності, що вимагається для тенфізу, не вимагається для визнання; ця умова може бути забезпечена угодою, що ґрунтується на засаді взаємності, нормою закону відповідної держави, яка уможливлює виконання рішень турецьких судів, або фактичною практикою. Щодо рішень іноземних арбітрів для тенфізу достатньо, щоб рішення було остаточним і набуло здатності до виконання або було обов'язковим для сторін; компетентним судом є насамперед суд першої інстанції (асліє) за місцем, письмово погодженим сторонами, за відсутності такої угоди — суд за місцем проживання (осідку) сторони, проти якої ухвалено рішення, у Туреччині, за його відсутності — суд за місцем її проживання, а за відсутності й цього — суд за місцем знаходження майна, на яке звертається стягнення. Застережено положення міжнародних договорів, стороною яких є Туреччина.
Регулювання іноземної валюти та валютних операцій
Якщо в комерційних договорах ціну визначено в іноземній валюті, то валюта, у якій здійснюватиметься платіж, залежить від того, чи містить договір застереження про сплату саме в цій валюті. За відсутності такого застереження боржник може сплатити борг і в турецькій валюті за курсом на день платежу; якщо ж застереження про сплату саме в цій валюті немає і борг не сплачено на день платежу, кредитор може вимагати сплати боргу в тій самій валюті або в турецькій валюті за курсом на день настання строку платежу чи на день фактичного платежу. Якщо застереження про сплату саме в цій валюті є, обидві ці можливості відпадають. Цей режим застосовується і до комерційних договорів. Що ж до відсотків за прострочення за боргом в іноземній валюті, то вони, якщо договором не передбачено вищої договірної процентної ставки або ставки за прострочення, обчислюються за найвищою процентною ставкою, яку державні банки сплачують за річними депозитами в цій іноземній валюті.
Крім того, існує загальна заборона на визначення ціни в іноземній валюті. Особи, які є резидентами Туреччини, крім випадків, визначених Міністерством, у договорах між собою щодо купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, будь-якої оренди рухомого та нерухомого майна, лізингу, а також у договорах про працю, надання послуг і виконання робіт не можуть визначати ціну договору та інші платіжні зобов’язання, що випливають із цих договорів, в іноземній валюті або з прив’язкою до іноземної валюти. Винятки із цієї загальної заборони врегульовано у відповідному Повідомленні. Згідно з Повідомленням, у договорах купівлі-продажу та оренди нерухомого майна в межах країни, трудових договорах, договорах купівлі-продажу транспортних засобів та оренди транспортних засобів, а також, за загальним правилом, у договорах про надання послуг не можна визначати ціну в іноземній валюті або з прив’язкою до іноземної валюти. Натомість винятки охоплюють договори купівлі-продажу та оренди рухомого майна, крім транспортних засобів, договори виконання робіт, що передбачають витрати в іноземній валюті, певні договори, у яких покупцями, орендарями або сторонами є особи, які є резидентами Туреччини, але не мають громадянського зв’язку з Турецькою Республікою, договори про надання послуг у межах експорту та послуг і діяльності, що забезпечують надходження іноземної валюти, певні договори щодо закладів розміщення, сертифікованих Міністерством культури і туризму, а також трудові договори та договори про надання послуг, у яких роботодавцями або замовниками послуг є особи-нерезиденти, їхні філії та представництва в Туреччині, компанії, у яких вони володіють часткою в розмірі п’ятдесяти або більше відсотків, і компанії у вільних зонах.
Межа цього останнього винятку має особливе значення: наявність іноземного капіталу забезпечує звільнення лише за трудовими договорами та договорами про надання послуг; вона не породжує звільнення за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, договорами оренди нерухомого майна або договорами щодо транспортних засобів. У місцях, де обсяг операцій в іноземній валюті є високим, як-от Alanya, нехтування цією відмінністю може призвести до недійсності положення договору та застосування адміністративної санкції. Оскільки це регулювання міститься в підзаконному акті, воно часто змінюється; перед укладенням кожного договору необхідно додатково перевіряти чинну редакцію тексту.
Критерії оцінки
Критерії оцінювання в комерційних спорах
Шлях, якого слід дотримуватися в комерційному спорі, визначається залежно від того, чи є сторони суб’єктами підприємницької діяльності (tacir), від комерційного характеру правовідносин, положень договору, документа, на якому ґрунтується вимога, а також від стадії, на якій перебуває спір. Під час такої оцінки сукупно розглядаються договір, рахунки-фактури, записи в комерційних книгах, виписка з поточного рахунку, записи торгового реєстру та строки, перебіг яких уже розпочався.
У спорах, що виникають із корпоративної участі, конкретні обставини визначаються з урахуванням структури часток, статуту товариства, рішень загальних зборів і правління та дат ухвалення цих рішень. У спорах щодо вимог форма досудової вимоги, питання про те, чи є медіація обов’язковою передумовою подання позову, а також вибір між виконавчим провадженням і позовом визначаються залежно від конкретних правовідносин.
У відносинах за участю іноземного партнера або щодо боргового зобов’язання в іноземній валюті додатково оцінюються положення про юрисдикцію та арбітраж, застосовне право, виконання іноземних рішень і обмеження щодо визначення суми в іноземній валюті. У разі погіршення фінансового стану товариства окремого значення набувають розрахунок втрати капіталу та неплатоспроможності, пов’язані з цим обов’язки щодо повідомлення, строкові обов’язки стосовно розміру капіталу та варіанти структурних змін.
У конкретних спорах правова оцінка змінюється залежно від особливостей договору та обставин справи.
Серед напрямів діяльності бюро є спори, що виникають із комерційного права. Щоб звернутися із запитом на зустріч, ви можете скористатися сторінкою контактів.
Поширені запитання
Часті запитання
Чи є обов'язковим звернення до медіатора у комерційній справі?
У частині комерційних спорів медіація є обов'язковою. Медіація як умова пред'явлення позову застосовується щодо позовів про стягнення грошової суми, відшкодування шкоди, скасування заперечення, встановлення відсутності зобов'язання та повернення стягненого; позов, поданий без дотримання цієї умови, відхиляється з процесуальних підстав через відсутність умови пред'явлення позову. Комерційні справи, що не належать до зазначених п'яти видів позовів — зокрема позови про скасування рішення загальних зборів, припинення товариства та виключення з товариства, — а також вимоги, предметом яких не є грошова сума, не охоплюються цією умовою. Якщо між сторонами укладено арбітражну угоду, ці положення також не застосовуються. Для клопотань про накладення арешту на майно та забезпечення позову не потрібно чекати завершення процедури медіації. У комерційних спорах медіатор завершує процедуру протягом шести тижнів, а в обов'язкових випадках може продовжити її щонайбільше на два тижні. Якщо досягнуто згоди, надання документу відмітки про можливість примусового виконання або спільне підписання документа адвокатами та медіатором у комерційних спорах надає документу сили судового рішення; щодо узгоджених питань окремий позов подати не можна.
Отриманий мною товар виявився неналежної якості. У який строк я маю про це повідомити?
У комерційному продажу між торговцями строки обчислюються в днях і є коротшими, ніж строки, передбачені загальними положеннями. Якщо недолік явно видно під час передачі, про нього слід повідомити продавця протягом двох днів. Якщо він явно не видно, покупець після отримання товару зобов'язаний протягом восьми днів оглянути його або забезпечити його огляд, і якщо недолік виявиться в результаті такого огляду, повідомлення також має бути зроблено в межах цього строку; тобто вісім днів обчислюються не від виявлення недоліку, а від передачі. Що ж до прихованих недоліків, які не можуть бути виявлені під час звичайного огляду, то коли наявність недоліку з'ясовується згодом, про нього слід повідомити негайно. У разі невиконання цих обов'язків товар вважається прийнятим. Натомість у випадках, коли продавець приховав недолік з грубою виною, заперечення про несвоєчасне повідомлення та сплив позовної давності не беруться до уваги. У відносинах, де покупець є споживачем, цей режим не застосовується; діють спеціальні строки та правила доказування, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
Якщо я не заперечу проти фактури, чи вважатиметься, що я визнав борг?
Особа, яка отримала фактуру, якщо протягом восьми днів з дати її отримання не заперечить проти змісту фактури, вважається такою, що прийняла цей зміст. Цей наслідок стосується змісту фактури; він не означає, що сама фактура встановлює факт існування боргу чи договору, оскільки ґрунтується на правовідносинах, що лежать в її основі. Закон не встановлює для заперечення певної форми; водночас важливо, щоб факт і дату заперечення можна було згодом довести. Підтверджувальні листи, які засвідчують зміст усно або в електронній формі укладених договорів, також підпадають під цей самий восьмиденний строк. Натомість заперечення проти залишку за поточним рахунком є іншим: там строк становить один місяць, і закон передбачає, що заперечення подається через нотаріуса, рекомендованим листом, телеграфом або письмово з використанням безпечного електронного підпису.
Чи нестиму я відповідальність як учасник за боргом товариства?
Це залежить від виду товариства та характеру боргу. В акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю учасники не відповідають за боргами товариства, а зобов’язані сплатити внесок до капіталу, який вони зобов’язалися внести. В акціонерному товаристві до цього, якщо це передбачено статутом, можуть додаватися премія, що перевищує номінальну вартість акції, а у випадках, коли передача акцій залежить від згоди товариства, — додаткові зобов’язання, що періодично виникають і предметом яких не є гроші; у товаристві з обмеженою відповідальністю, якщо це передбачено договором товариства, додаються додаткові платежі та супутні зобов’язання щодо виконання. У повному товаристві та щодо повного учасника командитного товариства відповідальність виникає усім майном і солідарно; однак вона є субсидіарною — у першій черзі відповідає товариство, і звернення стягнення на учасника можливе лише після безрезультатного стягнення з товариства або в разі припинення товариства. В одноосібному підприємстві, оскільки юридичної особи немає, підприємець відповідає особистим майном. Щодо публічних вимог ситуація інша: учасники товариства з обмеженою відповідальністю безпосередньо відповідають пропорційно до своїх часток у капіталі за публічні вимоги, які не вдалося або, як встановлено, не вдасться стягнути з товариства, тоді як щодо акціонера акціонерного товариства такого положення немає. Відповідальність законних представників за публічними боргами особистим майном однаково врегульована для обох видів товариств.
Чи є строк для оскарження рішення загальних зборів?
Позов про скасування має бути подано протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення до суду першої інстанції з торговельних справ за місцезнаходженням товариства, і цей строк у законі кваліфіковано як присічний. Позов можуть подати акціонери, які були присутні на зборах, голосували проти та зафіксували своє заперечення у протоколі. Голосування проти не є обов’язковою умовою в кожному випадку: акціонери, які стверджують, що такі порушення, як неналежне скликання, неналежне оголошення порядку денного, голосування осіб без повноважень або неправомірне перешкоджання здійсненню права голосу, вплинули на рішення, можуть подати позов незалежно від того, чи були вони присутні на зборах. Позивачами можуть бути також члени правління та особи, для яких виконання рішення спричинить особисту відповідальність. У випадках, перелічених у законі, рішення підлягає санкції нікчемності, і для таких позовів присічного строку не передбачено. Оскільки закон перелічує випадки нікчемності із застереженням «зокрема», цей перелік не є вичерпним. Слід також враховувати, що суд може вимагати від позивачів забезпечення, а в разі позовів, поданих недобросовісно, позивачі можуть бути притягнуті до відповідальності за шкоду, завдану товариству.
Чи минув строк позовної давності за моїм векселем?
Позовна давність за цінними паперами залежить від виду документа, боржника, до якого пред’явлено вимогу, та характеру вимоги; момент початку її перебігу також різниться залежно від правовідносин. Найчастіше плутають те, що векселедавець простого векселя відповідає так само, як акцептант переказного векселя, і тому строк позовної давності за вимогою держателя до нього становить не один рік, а три роки.
| Правовідносини | Переказний вексель | Простий вексель | Чек |
|---|---|---|---|
| Векселедержатель → акцептант або векселедавець | 3 років від строку платежу | 3 років від строку платежу | 3 років, з дня закінчення строку подання |
| Держатель → індосанти та трасант | 1 років, від дня протесту або, якщо на векселі є застереження «без витрат», від настання строку платежу | 1 років, за тією самою підставою | 3 років, з дня закінчення строку подання |
| Регрес між боржниками | 6 міс., з дати платежу або пред’явлення до нього позову | 6 міс., за тією самою підставою | 3 рік, за тією самою підставою |
Позовна давність переривається пред'явленням позову, поданням вимоги про стягнення, повідомленням про позов або заявленням вимоги до конкурсної маси, і переривання має наслідки лише щодо особи, стосовно якої воно відбулося. У чеку строк пред'явлення починається з наступного дня після зазначеної в чеку дати складення і становить десять днів, якщо чек підлягає оплаті в місці його складення, один місяць, якщо він підлягає оплаті в іншому місці, та три місяці, якщо місця розташовані на різних континентах. Крім того, до 31 грудня 2028 пред'явлення чека банку до оплати раніше зазначеної на ньому дати складення є недійсним; це безпосередньо впливає на фактичний початок строку пред'явлення чека, а отже, і позовної давності. Слід також враховувати, що передбачені законами, які містять торгові положення, ці строки не можуть бути змінені договором, якщо законом не встановлено іншого.
Що відбувається з неоплаченим чеком?
У разі неоплати чека виникнення кримінальної відповідальності залежить від пред'явлення чека банку в межах законного строку пред'явлення відповідно до зазначеної на ньому дати складення та від проставлення відмітки «без покриття». Коли ці умови виконано, щодо особи, яка спричинила проставлення відмітки «без покриття», за скаргою держателя чека постановляється судовий штраф та застосовується заборона виписувати чеки й відкривати чековий рахунок; тобто безпосереднього позбавлення волі не передбачено. Натомість несплачений судовий штраф безпосередньо замінюється на позбавлення волі, і щодо цього злочину не застосовуються положення про попередню оплату, примирення та відстрочення проголошення вироку. Якщо неоплачену суму чека сплачено разом із відсотками, постає питання про застосування положень про дійове каяття. Аспект виконавчого провадження з цього питання додатково розглядається на сторінці виконавчого провадження та банкрутства, а кримінальний аспект — на сторінці кримінального права.
Капітал моєї компанії нижчий за мінімальний розмір — що мені робити?
Згідно з тимчасовим положенням, доданим до Закону у 2024 році, передбачено, що акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, капітал яких є меншим за встановлений законом мінімальний розмір, мають збільшити свої капітали до 31 грудня 2026 року до встановленого мінімального розміру; в іншому разі вони вважатимуться такими, що припинили діяльність. На загальних зборах, що скликаються для цієї мети, кворум не вимагається, рішення ухвалюються більшістю голосів присутніх на зборах, і проти цих рішень не можуть бути використані привілеї. Відповідному Міністерству надано повноваження продовжувати цей строк на один рік кожного разу, але не більше двох разів. Крім цього, якщо фінансовий стан товариства погіршився, діє окремий поетапний режим: якщо половина суми капіталу та законних резервних фондів залишається непокритою, загальні збори скликаються негайно, і пропонуються заходи для оздоровлення; якщо частка сягає двох третин, загальні збори повинні ухвалити рішення про один із таких способів: зменшення капіталу, поповнення капіталу або збільшення капіталу, — в іншому разі товариство автоматично припиняється. У разі неплатоспроможності правління зобов'язане скласти проміжний баланс і, якщо необхідно, повідомити про це суд та подати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство; це повідомлення належить до невідчужуваних обов'язків правління.
Пояснення на цій сторінці мають загальноінформаційний характер і не є правовою думкою чи порадою. Оскільки умови кожної конкретної справи є різними, правова оцінка має здійснюватися з урахуванням особливостей конкретної справи.
Інформація, розміщена на сторінці, опублікована в межах Положення Союзу адвокатських палат Туреччини про заборону реклами з метою надання відомостей про напрями діяльності бюро без вказівки на спеціалізацію; вона не має на меті залучення клієнтів.
Перегляд цієї сторінки або встановлення контакту через розміщені на сторінці посилання чи контактні дані не означає встановлення відносин представництва між адвокатом і заявником та не означає прийняття справи.
Інформація та строки на сторінці підготовлені відповідно до законодавства, чинного станом на 4 вересня 2026. Оскільки законодавство може змінюватися, обчислення строків у будь-якому разі має здійснюватися відповідно до актуального тексту закону.
Правовий шлях у комерційних спорах може відрізнятися залежно від характеру відносин між сторонами, умов договору, комерційних записів та наявних документів. Тому на початку спору важливе значення має правильна оцінка правовідносин, дотримання комерційних і процесуальних строків та визначення належного способу звернення.
Merve Kartal
Адвокат