Адвокат зі спадкового права в Аланії та спадкове право
Спори у сфері спадкового права найчастіше не вичерпуються однією вимогою. Визначення спадкоємців і спадкової маси, прийняття або відмова від спадщини, захист обов’язкових часток, дійсність заповіту та розподіл нерухомого майна, що входить до складу спадщини, можуть виникати у взаємозв’язку. Якщо частину цих вимог не заявлено в строки, передбачені законом, вони припиняються.
Той факт, що в Аланії особи з різних країн набувають нерухомості та оселяються, призводить до того, що у спадкових справах іноземний елемент стає поширеним явищем. Спадкоємці, які проживають за кордоном, спадкодавці-іноземці, документи, складені за кордоном, та майно, що знаходиться в різних країнах, є питаннями, які в таких справах потребують окремого розгляду.
На цій сторінці в загальних рисах роз’яснюються спори, що часто зустрічаються у спадковому праві, основні етапи процесу, розпорядження на випадок смерті та засади розгляду спадкових справ з іноземним елементом. Оскільки умови кожного спору є різними, правова оцінка має здійснюватися на основі конкретної справи.
Основні напрями практики
Основні спори у спадковому праві
Вимоги, що виникають зі спадкового права, ґрунтуються на різних правових підставах, підлягають різним строкам і розглядаються в різних судах. Вимоги щодо визначення складу спадщини та вимоги щодо захисту обов’язкової частки або скасування заповідального розпорядження не підпорядковуються однаковій процедурі.
Свідоцтво про спадкоємців та визначення складу спадщини
Свідоцтво про спадкоємців — це документ, який засвідчує, хто є спадкоємцями та які їхні частки у спадщині. Цей документ необхідний для здійснення багатьох операцій, пов’язаних зі спадщиною, у земельному кадастрі, банках та інших установах. Свідоцтво про спадкоємців не має сили остаточного судового рішення; його недійсність може бути заявлена в будь-який час. Особи, чиї інтереси порушені виданим нотаріусами свідоцтвом про спадкоємців, можуть оскаржити його в цивільному суді першої інстанції.
Зазначені в документі частки визначаються встановленим законом порядком спадкування. Щодо кровних родичів передбачено три черги: перша черга — нащадки спадкодавця; друга черга — батьки спадкодавця, який не має нащадків, та їхні нащадки; третя черга — за відсутності зазначених осіб дід і баба та їхні нащадки. Пережилий з подружжя отримує частку залежно від черги, з якою він успадковує: якщо успадковує разом із нащадками — одну чверть спадщини, разом із батьками — половину, разом із дідом і бабою та їхніми дітьми — три чверті; якщо таких спадкоємців немає, уся спадщина переходить до пережилого з подружжя. Спадщина особи, яка померла, не залишивши спадкоємців, переходить до держави.
Визначення складу спадкової маси є окремим етапом. Під час визначення складу спадкової маси враховуються не лише нерухоме майно, банківські рахунки, транспортні засоби, частки в компаніях і вимоги, а й борги спадкодавця. Заходи, спрямовані на встановлення складу спадкової маси, дають спадкоємцям змогу визначити обсяг майна, але самі по собі не вирішують спорів щодо права власності на спадкове майно.
Обов’язкова частка та зменшення заповідальних розпоряджень
Деякі майнові надання, здійснені спадкодавцем за життя, або його розпорядження на випадок смерті можуть порушувати обов’язкові частки, гарантовані законом певним спадкоємцям. Право на обов’язкову частку мають нащадки, батьки та пережилий з подружжя; обов’язкову частку братів і сестер було скасовано у 2007 році. Якщо немає спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку, спадкодавець може розпорядитися всім своїм майном на випадок смерті.
Обов’язкова частка — це визначена законом частка законної спадкової частки: для нащадків — половина законної спадкової частки, для кожного з батьків — одна четверта, а для пережилого з подружжя — якщо воно успадковує разом із нащадками або батьками — уся законна спадкова частка, в інших випадках — три чверті. Спадкодавець, який має спадкоємців серед нащадків, батьків або подружжя, може вчинити розпорядження на випадок смерті лише щодо тієї частини спадщини, яка не входить до обов’язкових часток.
Не кожне безвідплатне надання підлягає зменшенню (тенкіс). Закон вичерпно перелічує безвідплатні прижиттєві надання, що підлягають зменшенню, а подарунки, зроблені за звичаєм протягом року до смерті, виключає зі сфери застосування.
Право на подання позову про зменшення (тенкіс) припиняється після спливу одного року від дня, коли спадкоємець дізнався про порушення своєї обов’язкової частки, та в будь-якому разі — після спливу десяти років від відкриття заповіту, якщо йдеться про заповіти, або від відкриття спадщини — щодо інших розпоряджень. Навіть якщо ці строки минули, вимога про зменшення (тенкіс) може бути заявлена в будь-який час як заперечення (деф’і).
Удавана угода спадкодавця та скасування запису в тапу
Твердження про те, що спадкодавець, маючи на меті приховати майно від спадкоємців, передав нерухомість, яку насправді бажав подарувати, під виглядом іншого правочину, як-от договору купівлі-продажу або договору довічного утримання, на практиці розглядається як удавана змова спадкодавця (muris muvazaası).
Касаційний суд (Yargıtay) під час цієї оцінки враховує в сукупності такі обставини: звичаї та традиції країни й регіону, суспільні тенденції, звичайний перебіг подій, наявність у спадкодавця правомірної та розумної підстави для укладення договору, наявність у відповідача купівельної спроможності, різницю між ціною продажу та реальною вартістю на дату укладення договору, а також особисті стосунки між сторонами та спадкодавцем. Частка переданого майна в загальній сукупності майна спадкодавця також може мати визначальне значення на практиці. Водночас здійснений спадкодавцем за життя прийнятний розподіл майна, який забезпечує баланс прав та охоплює всіх спадкоємців, належить до обставин, що свідчать про відсутність наміру приховати майно.
Цей позов можуть подати всі спадкоємці, чиє право на спадщину порушено, незалежно від того, чи мають вони право на обов’язкову частку. Оскільки між спадкоємцями немає обов’язкової процесуальної співучасті, кожен спадкоємець може самостійно, пропорційно своїй спадковій частці, заявити вимогу про скасування запису про право власності та реєстрацію права (tapu iptali ve tescil). Особа, яка належним чином відмовилася від спадщини, не може подати цей позов.
Розподіл спадщини та припинення спільної власності
За наявності кількох спадкоємців із моменту переходу спадщини й до її поділу між спадкоємцями виникає спільність, що охоплює всі права та обов’язки, які входять до складу спадщини. Спадкоємці володіють спадщиною на праві спільної власності без визначення часток і спільно розпоряджаються правами, що належать до складу спадщини; для дій з управління та розпорядження, як правило, потрібна одностайність.
Спадкоємці можуть здійснити поділ за домовленістю; дійсність договору про поділ залежить від його укладення в письмовій формі, а для договорів про поділ, що включають нерухоме майно, офіційна форма не вимагається. Водночас договір про передання спадкоємцем своєї спадкової частки третій особі має бути укладений у нотаріальній формі.
Якщо згоди не досягнуто, можна звернутися до поділу спадщини або, залежно від обставин, до припинення спільної власності. У випадках, коли вимога одностайності блокує процес, один зі спадкоємців може також вимагати перетворення спільної власності без визначення часток на спільну часткову власність щодо всього майна, що входить до складу спадщини, або його частини.
У випадках, коли поділ нерухомого майна в натурі неможливий, може бути застосований поділ шляхом продажу. Відповідно до положень, що набрали чинності 31 липня 2026 року, якщо всі власники набули нерухоме майно у спадщину та жодна третя особа, крім спадкоємців, не має права власності на нього, перші торги під час припинення спільної власності шляхом продажу одноразово проводяться лише між спадкоємцями-власниками; на цих торгах пропозиції мають перевищувати повну оціночну вартість нерухомого майна, а також витрати на його реалізацію та розподіл. Цей поріг відрізняється від загального правила: на інших перших торгах необхідно запропонувати п’ятдесят відсотків оціночної вартості. Положення не застосовуються до відкритих торгів, оголошення про які було здійснено до дати набрання чинності.
Покроковий процес
Як проходить процес успадкування?
Визначення спадкоємців і складу спадщини
На початку процесу на підставі записів актів цивільного стану встановлюється коло спадкоємців, а за даними реєстру нерухомості, банківськими та іншими записами досліджується склад спадщини. Встановлення наявності боргів спадкодавця та триваючих правовідносин має важливе значення, зокрема, для оцінки таких варіантів, як відмова від прийняття спадщини та складення офіційного опису спадкового майна.
На цьому етапі, якщо існує заповіт, застосовується окрема процедура. Заповіт, знайдений після смерті спадкодавця, незалежно від того, чи є він дійсним, має бути негайно переданий судді суду миру; особа, яка склала заповіт, зберігала його, іншим чином заволоділа ним або знайшла його серед речей померлого, зобов'язана виконати цей обов'язок, як тільки дізнається про смерть, і в іншому випадку несе відповідальність за завдану цим шкоду. Заповіт, знову ж таки незалежно від його дійсності, відкривається суддею суду миру за місцем проживання спадкодавця протягом одного місяця з моменту його передачі та зачитується заінтересованим особам. Кожній особі, яка має право на спадщину, надсилається засвідчена копія частин заповіту, що стосуються її, за рахунок спадкової маси; особам, місцезнаходження яких невідоме, повідомлення здійснюється шляхом публікації оголошення. Відкриття заповіту, яке є початком десятирічного присікального строку для позовів про визнання недійсним та про зменшення заповідальних розпоряджень, позначає саме цю процедуру.
Перехід спадщини, відмова від неї та офіційний опис
Спадщина переходить до спадкоємців в силу закону з моменту смерті спадкодавця; спадкоємці не повинні додатково подавати заяву про прийняття. Тим не менш, законні та призначені заповітом спадкоємці можуть відмовитися від спадщини на умовах, передбачених законом.
Загальний строк для відмови від спадщини становить три місяці. Для законних спадкоємців цей строк починає перебігати з дати, коли вони дізналися про смерть спадкодавця, якщо не доведено, що вони дізналися про свій статус спадкоємців пізніше; для спадкоємців, призначених за заповітом, — з дати офіційного повідомлення їм про розпорядження спадкодавця.
У випадках, коли фактичний склад активів і пасивів спадщини невідомий, спадкоємець, який має право на відмову від спадщини, може вимагати складення офіційного опису спадщини. Ця вимога має бути заявлена протягом одного місяця з дотриманням процедури, передбаченої для відмови від спадщини; заява одного зі спадкоємців має силу також щодо інших. Поки складається офіційний опис, виконавче провадження щодо боргів спадкодавця не може здійснюватися, і протягом цього строку позовна давність не спливає; за винятком невідкладних випадків, розгляд справ не може продовжуватися, а нові позови не можуть бути пред’явлені.
Після завершення складення опису спадкоємець може скористатися одним із таких варіантів: відмовитися від спадщини, вимагати офіційної ліквідації спадщини, прийняти спадщину згідно з описом або прийняти її беззастережно. На цьому етапі спадкоємець, який не зробив заяви у встановлений строк, вважається таким, що прийняв спадщину згідно з описом.
У разі прийняття спадщини згідно з описом на спадкоємця, як правило, переходять лише борги, внесені до опису. Однак це обмеження стосується обсягу боргів, а не майна, за рахунок якого здійснюється відповідальність: спадкоємець відповідає за борги, внесені до опису, як усім майном спадщини, так і власним майном. Для спадкоємця, який не бажає нести жодної відповідальності за борги спадщини, належить розглядати не прийняття згідно з описом, а офіційну ліквідацію або відмову від спадщини. У разі офіційної ліквідації спадкоємці не несуть відповідальності за борги спадщини; однак цей шлях доступний не в кожній справі: вимога про офіційну ліквідацію не береться до уваги, якщо один зі співспадкоємців прийняв спадщину.
Етап поділу спадщини, медіації та судового розгляду
Якщо між спадкоємцями можна досягти згоди, може бути укладений договір про поділ спадщини. Якщо згоди досягти не вдається, залежно від характеру спору можуть бути застосовані різні правові засоби, такі як поділ спадщини, припинення спільної власності, зменшення частки (tenkis), визнання недійсним і скасування запису про право власності у зв’язку з удаваними правочинами спадкодавця (muris muvazaası) або визнання недійсним заповіту чи іншого розпорядження на випадок смерті.
У спорах щодо поділу рухомого та нерухомого майна і припинення спільної власності звернення до медіації до подання позову є обов’язковою передумовою звернення до суду. Водночас вимоги про зменшення частки (tenkis), визнання недійсним і скасування запису про право власності у зв’язку з удаваними правочинами спадкодавця (muris muvazaası), визнання недійсним розпорядження на випадок смерті та видачу свідоцтва про право на спадкування (mirasçılık belgesi) не підлягають цій процесуальній умові. Якщо за результатами медіації досягнуто згоди, для документа про врегулювання спору необхідно отримати відмітку про його примусове виконання (icra edilebilirlik şerhi); якщо такий документ стосується передання нерухомого майна, після отримання відмітки можна безпосередньо звернутися до органу земельного кадастру та реєстрації прав на нерухоме майно (tapu müdürlüğü) із заявою про державну реєстрацію.
Щодо предметної юрисдикції: справи про припинення спільної власності та поділ спадщини, видачу свідоцтва про право на спадкування (mirasçılık belgesi), заходи з охорони спадщини та заяву про відмову від спадщини належать до компетенції мирового цивільного суду (sulh hukuk mahkemesi). Натомість позови про зменшення частки (tenkis), визнання недійсним і скасування запису про право власності у зв’язку з удаваними правочинами спадкодавця (muris muvazaası), визнання недійсним заповіту та позови про витребування майна на підставі спадкування (miras sebebiyle istihkak) розглядаються цивільним судом першої інстанції (asliye hukuk mahkemesi). Існує також відмінність щодо територіальної юрисдикції: у справах про поділ спадщини, визнання недійсними розпоряджень на випадок смерті та зменшення частки (tenkis) виключно компетентним є суд за останнім місцем проживання спадкодавця, тоді як у справах про визнання недійсним і скасування запису про право власності на нерухоме майно та про припинення спільної власності виключно компетентним є суд за місцем знаходження нерухомого майна. Виключна юрисдикція суду за останнім місцем проживання не обмежується лише переліченими видами позовів; вона охоплює також позови про недійсність договору про поділ, про витребування майна на підставі спадкування та всі позови, що виникають між спадкоємцями з управління спадщиною до її остаточного поділу. У справах про визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування та видачу нового свідоцтва компетентним також є суд за місцем проживання кожного зі спадкоємців.
Ці правила на практиці призводять до такого результату: якщо останнім місцем проживання спадкодавця була Аланія, то позови про поділ спадщини, зменшення частки (tenkis) та визнання недійсним розпорядження на випадок смерті щодо спадщини розглядаються судами Аланії; якщо нерухоме майно знаходиться в межах Аланії, той самий суд також має виключну юрисдикцію щодо позовів про визнання недійсним і скасування запису про право власності та про припинення спільної власності.
Під час судового розгляду можуть оцінюватися такі докази, як записи в земельному кадастрі та банківські записи, документи, подані сторонами, показання свідків, експертне дослідження та, за потреби, огляд на місці.
Оформлення спадщини та податкові процедури
Після отримання свідоцтва про право на спадщину може бути здійснена реєстрація нерухомого майна, що входить до складу спадщини, на ім’я спадкоємців. Реєстрація переходу права здійснюється без очікування нарахування податку на спадщину та перехід майна; на цьому етапі податковий орган не вимагає довідки про відсутність заборгованості зі сплати податків. Не пізніше ніж протягом п’ятнадцяти днів від дати реєстрації про її результат необхідно повідомити відповідний податковий орган. Водночас після реєстрації переходу права для продажу, дарування нерухомого майна або встановлення на ньому речового права необхідно повністю сплатити податок; працівники земельного кадастру не можуть здійснювати передачу та відчуження нерухомого майна без довідки про відсутність податкової заборгованості, виданої податковим органом.
Закон не застосовує це правило в абсолютній формі. Якщо платник податків надасть забезпечення у формі, передбаченій Законом 6183, у рахунок нарахованого податку, може бути дозволено передачу та відчуження частини або всього успадкованого нерухомого майна. Для спадкоємця, якому необхідно продати нерухоме майно, ця можливість може бути альтернативою повній одноразовій сплаті податку.
Строк подання декларації з податку на спадщину та перехід майна залежить від місця смерті та країни перебування спадкоємців. Якщо смерть настала в Туреччині, строк становить чотири місяці у разі перебування спадкоємця в Туреччині та шість місяців у разі його перебування в іноземній країні. Якщо смерть настала в іноземній країні, строк становить шість місяців у разі перебування спадкоємця в Туреччині, чотири місяці у разі його перебування в країні, де перебував спадкодавець, та вісім місяців у разі його перебування в іншій іноземній країні. У разі оголошення особи безвісно відсутньою строк становить один місяць після дати внесення рішення про оголошення безвісно відсутньою до реєстру смертей.
Навіть якщо майно, що переходить у спадщину, не перевищує межі звільнення від оподаткування, декларацію все одно необхідно подати. Щодо нерухомого майна базою оподаткування є не ринкова вартість, а вартість, що є базою для нарахування податку на нерухомість, а датою оцінки є день відкриття спадщини. Податок сплачується протягом трьох років із моменту його нарахування шістьма рівними частинами — щороку в травні та листопаді.
Розпорядження на випадок смерті
Заповіт, спадковий договір та договір довічного утримання
Заповіт
Заповіт — це односторонній правочин спадкодавця, що вчиняється на випадок смерті. Закон передбачає три форми заповіту: офіційний заповіт, власноручний заповіт та усний заповіт, до якого можна вдатися за надзвичайних обставин.
Офіційний заповіт складається суддею суду миру, нотаріусом або службовою особою, уповноваженою на це законом, за участю двох свідків. Особи, які не мають цивільної дієздатності, особи, позбавлені права на публічну службу за рішенням кримінального суду, неписьменні, а також чоловік або дружина спадкодавця, його висхідні та низхідні родичі по крові, брати й сестри та чоловіки або дружини цих осіб не можуть брати участі у складенні офіційного заповіту як уповноважена службова особа чи свідок. Заборона набуття за заповітом є окремим правилом і стосується осіб, які брали участь у складенні заповіту: посадовій особі та свідкам, які брали участь у складенні офіційного заповіту, їхнім висхідним і низхідним родичам по крові, братам і сестрам та чоловікам або дружинам цих осіб не можна здійснювати заповідальні відкази за цим заповітом. Водночас немає перешкод для того, щоб спадкодавець зробив заповідальне розпорядження на користь власного чоловіка або дружини чи дитини. Особи, які перебувають за кордоном, можуть вчинити цю дію в турецьких консульствах.
Власноручний заповіт має бути від початку до кінця написаний власною рукою спадкодавця, містити зазначення року, місяця та дня його складення, а також бути підписаний спадкодавцем. Текст, надрукований на комп’ютері та підписаний, не відповідає цій вимозі. Заповіт, хоча це й не обов’язково, може бути переданий на зберігання нотаріусу, судді мирового суду або уповноваженому службовцю у відкритій чи закритій формі.
Усний заповіт є винятковою формою, призначеною для випадків, коли через надзвичайні обставини, такі як безпосередня небезпека смерті, припинення транспортного сполучення, хвороба або війна, неможливо скласти офіційний чи власноручний заповіт. Якщо згодом у спадкодавця виникає можливість скласти заповіт в іншій формі, усний заповіт автоматично втрачає чинність після спливу одного місяця від цієї дати.
Спадкодавець може у будь-який час відкликати свій заповіт; однак відкликання здійснюється шляхом складення нового заповіту з дотриманням однієї з форм, передбачених законом, або шляхом знищення заповіту. Якщо складено новий заповіт без усунення попереднього, новий заповіт замінює попередній, якщо лише він недвозначно не доповнює попередній.
Скасування розпорядження на випадок смерті може ґрунтуватися на чотирьох підставах: розпорядження було складено в момент, коли спадкодавець не мав здатності вчиняти таке розпорядження; розпорядження було складено внаслідок помилки, обману, залякування або примусу; зміст розпорядження, умови, яким воно підпорядковане, або обтяження суперечать праву чи моралі; розпорядження було складено без дотримання форм, передбачених законом.
Позов про скасування заповідального розпорядження має бути поданий протягом одного року з дати, коли позивач дізнався про розпорядження, підставу для його скасування та про те, що він є носієм відповідного права. У будь-якому разі це право припиняється: щодо заповітів — зі спливом десяти років від дати відкриття заповіту, а щодо інших розпоряджень на випадок смерті — зі спливом десяти років від дати переходу спадщини, якщо відповідачі діяли добросовісно, та двадцяти років — якщо відповідачі діяли недобросовісно. Навіть після спливу цих строків на недійсність можна посилатися в будь-який час шляхом заперечення.
Спадковий договір
Спадковий договір, на відміну від заповіту, є двостороннім розпорядженням на випадок смерті. Для його дійсності він має бути складений у формі офіційного заповіту; сторони одночасно повідомляють про свою волю посадовій особі та підписують складений договір у присутності цієї посадової особи й двох свідків.
Розпорядження також розрізняються за вимогами до дієздатності: для складання заповіту достатньо мати здатність розуміти значення своїх дій та досягти п'ятнадцятирічного віку, тоді як для укладення спадкового договору потрібно мати здатність розуміти значення своїх дій, бути повнолітнім, а також не бути обмеженим у дієздатності. Відсутність дієздатності є підставою для визнання недійсним розпорядження на випадок смерті в обох випадках. Розпорядження на випадок смерті, вчинене спадкодавцем під впливом помилки, обману, погрози або примусу, є недійсним; однак якщо спадкодавець не відмовиться від розпорядження протягом одного року з дня, коли він дізнався про свою помилку або обман, або звільнився від впливу погрози чи примусу, таке розпорядження вважається дійсним.
Від спадкового договору не можна вільно та в односторонньому порядку відмовитися, як у випадку із заповітом. Договір у будь-який час може бути припинений за письмовою згодою сторін. Якщо особа, призначена спадкоємцем або якій залишено певне майно, після укладення договору вчинить діяння, що є підставою для позбавлення спадщини, спадкодавець може в односторонньому порядку припинити договір; така дія має бути вчинена в одній із форм, передбачених для заповітів. У разі невиконання або незабезпечення передбачених договором довічних надань відповідна сторона може відмовитися від договору.
Існують два види спадкового договору. За позитивним спадковим договором спадкодавець бере на себе зобов'язання залишити свою спадщину або певне майно іншій стороні договору чи третій особі; він може продовжувати вільно розпоряджатися своїм майном, однак його розпорядження на випадок смерті та дарування, що суперечать зобов'язанню за договором, можуть бути оскаржені. За договором про відмову від спадщини спадкоємець із зустрічним наданням або без нього втрачає статус спадкоємця; якщо відмова здійснена за зустрічне надання, вона, якщо в договорі не передбачено інше, також має наслідки для нащадків особи, яка відмовилася.
Договір довічного утримання
Договір довічного утримання не є розпорядженням на випадок смерті, а є самостійним договором, окремо врегульованим у Турецькому зобов'язальному кодексі. Боржник утримання зобов'язується доглядати та піклуватися про кредитора утримання до його смерті, а кредитор утримання зобов'язується передати йому майно або окремі майнові цінності.
Зв'язок зі спадковим договором за загальним правилом стосується форми: договір, навіть якщо він не містить призначення спадкоємця, є недійсним, якщо не укладений у формі спадкового договору. Єдиним винятком є випадок, коли договір укладається визнаним державою закладом з догляду з дотриманням умов, встановлених уповноваженими органами; у цьому випадку достатньо письмової форми. Якщо боржник утримання також призначений спадкоємцем, до договору застосовуються положення про спадковий договір також і по суті.
Кредитор утримання, для забезпечення своїх прав на передане нерухоме майно, має законне право іпотеки, подібно до продавця. Боржник утримання зобов'язаний надавати кредитору утримання належне харчування та житло, піклуватися про нього з необхідною дбайливістю під час хвороби та забезпечувати його лікування. Якщо внаслідок порушення зобов'язань подальше існування договору стає нестерпним, кожна зі сторін може розірвати договір без дотримання строку попередження.
Чи дійсно договір укладено з метою догляду, чи виконувалися зобов’язання з догляду та чи мала операція на меті приховування майна від спадкоємців, оцінюється відповідно до обставин конкретної справи. Навіть якщо договір вважається дійсним, спадкоємці зберігають право на позов про зменшення заповідальних розпоряджень, а кредитори — право на позов про визнання недійсним.
Щодо позову про визнання недійсним важливе значення має положення Закону про виконавче провадження та банкрутство, викладене в новій редакції змінами від 24 грудня 2025 року. Відповідно до нього, дарування та безвідплатні розпорядження, вчинені протягом одного року до дати видачі тимчасового або остаточного документа про неплатоспроможність, до дати складення протоколу про накладення арешту, який має силу такого документа, або до дати відкриття банкрутства, підлягають визнанню недійсними; договори довічного утримання також зазначені серед розпоряджень, що вважаються даруванням, якщо не доведено, що було надано відповідне зустрічне задоволення. Презумпція не є остаточною: якщо буде доведено, що договір дійсно укладено в обмін на догляд і що між зобов’язаннями існує належний баланс, наслідок визнання недійсним не настає.
Зобов'язання та відповідальність
Відмова від спадщини та відповідальність спадкоємців
Спадщина переходить до спадкоємців разом із правами та боргами спадкодавця з моменту його смерті. Спадкоємці можуть відмовитися від спадщини за умов, передбачених законом.
Загальний строк для відмови від спадщини становить три місяці. Якщо як запобіжний захід було проведено опис спадкового майна, цей строк починає перебіг із моменту повідомлення суддею у цивільних справах (sulh hâkimi) про завершення процедури опису. Заява про відмову від спадщини має бути безумовною та беззастережною і подаватися до суду у цивільних справах (sulh hukuk mahkemesi) усно або письмово; своєчасно подана заява про відмову від спадщини заноситься до спеціального реєстру судом за місцем відкриття спадщини.
Спадкоємець, який до закінчення строку для відмови втрутився у справи щодо спадкового майна у статусі спадкоємця, вчинив дії, що не є звичайним управлінням спадщиною або не були необхідними для ведення справ спадкодавця, або приховав чи привласнив спадкове майно, не може відмовитися від спадщини. Однак подання позову або здійснення примусового виконавчого провадження з метою запобігання спливу строків позовної давності або преклюзивних строків не позбавляє права на відмову.
Якщо на дату смерті спадкодавця його неплатоспроможність була очевидною або офіційно встановленою, вважається, що від спадщини відмовилися. На практиці ця ситуація називається відмовою від спадщини в силу закону.
У випадках, коли активи та пасиви спадщини невідомі, можна вимагати складання офіційного опису спадщини. У разі прийняття спадщини за описом спадкоємець, як правило, відповідає лише за борги, внесені до опису; однак за цими боргами він і надалі відповідає як майном спадщини, так і власним майном. Перед кредиторами, які не внесли свої вимоги до опису у встановлений строк, спадкоємець, як правило, не відповідає.
Якщо один із законних спадкоємців відмовляється від спадщини, його частка переходить до осіб, які мали б право на неї, так, ніби на момент відкриття спадщини він уже не був живим. Однак якщо всі найближчі за законом спадкоємці відмовляються від спадщини, вона не переходить у звичайному порядку до спадкоємців наступної черги, а ліквідується судом у справах миру відповідно до положень про банкрутство. Після завершення ліквідації майно, що залишилося, передається особам, які мали б право на нього, так, ніби вони не відмовлялися від спадщини. Якщо від спадщини відмовляються всі нащадки, частка переходить до другого з подружжя, який пережив спадкодавця.
Відмова від спадщини не усуває будь-якої відповідальності. Спадкоємці, які відмовилися від спадщини неплатоспроможного спадкодавця, відповідають перед його кредиторами в межах вартості майна або інших цінностей, отриманих ними від спадкодавця протягом п’яти років до його смерті, які вони були б зобов’язані повернути під час поділу спадщини. Крім того, якщо спадкоємець, майна якого недостатньо для погашення його боргів, відмовляється від спадщини з метою завдати шкоди своїм кредиторам, вони можуть протягом шести місяців від дати відмови подати позов про її скасування.
Для спадкоємця, який не відмовився від спадщини, характер його відповідальності має особливе значення. Спадкоємці несуть особисту відповідальність за борги спадкодавця та солідарну відповідальність за борги спадщини; це означає, що кредитор може вимагати сплати всієї суми боргу від будь-кого зі спадкоємців. Відповідальність не обмежується розміром спадкової частки. Солідарна відповідальність зберігається і після поділу спадщини: спадкоємці й надалі відповідають усім своїм майном солідарно за борги спадщини, щодо поділу або переведення яких кредитор не надав прямої чи мовчазної згоди. Солідарна відповідальність припиняється після спливу п’яти років від дати поділу, а щодо боргів, строк виконання яких настає пізніше, — від дати настання строку виконання. Спадкоємець, який сплатив борг спадщини, не покладений на нього договором про поділ, або сплатив суму, що перевищує взяту на себе, може пред’явити регресну вимогу до інших спадкоємців.
Міжнародні справи
Справи про спадкування з іноземним елементом
Якщо спадкодавець або спадкоємці мають іноземне громадянство, спадкове майно знаходиться в різних країнах або розпорядження на випадок смерті та інші документи були складені за кордоном, це потребує окремої оцінки щодо застосовного права та порядку, якого слід дотримуватися.
Застосовне право та юрисдикція
У турецькому міжнародному приватному праві до спадкування за загальним правилом застосовується національне право померлого. Важливим винятком є нерухоме майно, що знаходиться в Туреччині; щодо нерухомого майна в Туреччині застосовується турецьке право.
Положення щодо підстав відкриття спадщини, набуття спадщини та поділу спадкової маси підпорядковуються праву країни, де знаходиться спадкова маса. Тому у спадковій справі з іноземним елементом право, що підлягає застосуванню, не може бути визначене лише на підставі громадянства спадкодавця; вид майна, країна його знаходження та правове питання, яке потребує вирішення, мають оцінюватися разом.
Останнє місце проживання спадкодавця визначає не право, що підлягає застосуванню, а те, в якому суді розглядатиметься справа: спадкові справи розглядаються судом за останнім місцем проживання спадкодавця в Туреччині, а якщо останнього місця проживання в Туреччині немає — судом за місцем знаходження майна, що входить до складу спадщини.
Щодо форми заповідального розпорядження та здатності вчиняти заповідальні розпорядження існують також окремі колізійні норми. Заповіт, складений іноземною мовою або відповідно до формальних вимог іноземної держави, з цієї причини не вважається недійсним сам по собі; Туреччина також є учасницею міжнародної конвенції щодо форми заповітів.
Свідоцтво про право на спадщину та іноземні документи
Свідоцтво про право на спадщину за загальним правилом може бути отримане в суді у справах безспірної юрисдикції (sulh hukuk mahkemesi) або, у випадках, передбачених законом, у нотаріуса. Однак повноваження нотаріуса є обмеженими: нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину, якщо його запитують іноземці, якщо записи цивільного стану недостатні для встановлення кола спадкоємців або якщо видача документа потребує судового розгляду. Відповідний регламент також відносить наявність іноземного елемента у заяві до випадків, що потребують судового розгляду. Тому у справах з іноземним елементом свідоцтво необхідно запитувати в суді у справах безспірної юрисдикції. Крім того, повноваження нотаріуса стосуються лише спадкоємців за законом; документ, що підтверджує статус спадкоємця за призначенням або відказоодержувача за заповітом, у будь-якому разі отримується в суді.
Свідоцтво про право на спадщину, видане компетентним органом іноземної держави, не може бути безпосередньо використане в Туреччині. Згідно із Законом про земельний реєстр, процедури переходу прав у порядку спадкування, що здійснюються іноземними фізичними особами, проводяться на підставі свідоцтв про спадщину, виданих або турецькими судами, або отриманих від іноземного компетентного органу та визнаних турецькими судами такими, що відповідають турецькій процедурі спадкування.
Щодо свідоцтва про смерть, запису цивільного стану, заповіту та довіреності, складених за кордоном, необхідність проставлення апостиля або консульської легалізації, а також нотаріально засвідченого перекладу визначається залежно від країни, у якій видано документ, та міжнародних договорів, учасницею яких є ця країна.
Спадкоємці, які проживають за кордоном, можуть вести процедуру через довіреність. Довіреність може бути оформлена в турецьких консульствах, а також може бути оформлена у нотаріуса в країнах-учасницях Гаазької конвенції про апостиль та містити апостиль; у країнах, які не є учасниками конвенції, підпис нотаріуса має бути засвідчений органом, до якого він належить, а підпис і печатка цього органу — турецьким консульством. Для таких дій, як подання позову та передача права власності на нерухомість, у довіреності обов’язково мають бути передбачені спеціальні повноваження; такі дії, як відмова від спадщини, підписання договору про поділ спадщини та оформлення переходу права в реєстрі прав на нерухоме майно, також мають бути прямо зазначені в довіреності.
Іноземні спадкоємці та нерухомість у Туреччині
Особи з іноземним громадянством можуть бути спадкоємцями щодо нерухомого майна, що знаходиться в Туреччині. Оскільки спадкування є одним із випадків набуття права без реєстрації, право власності переходить до спадкоємця автоматично в момент смерті; операція з оформлення переходу права в реєстрі прав на нерухоме майно не створює цей перехід, а лише підтверджує його.
Разом з тим питання про те, чи може спадкоємець зберегти за собою право власності на нерухомість, додатково оцінюється відповідно до законодавчих обмежень щодо набуття нерухомості іноземцями. Відповідно до закону, набуття нерухомості та обмежених речових прав можливе для громадян країн, визначених Президентом; загальна площа набутих земельних ділянок і нерухомості та обмежених речових прав, що мають самостійний і постійний характер, не може перевищувати десяти відсотків площі району, яка може бути об’єктом приватної власності, та тридцяти гектарів на одну особу по всій країні. Положення щодо військових заборонених зон та зон безпеки застосовуються окремо. Якщо нерухомість та обмежені речові права, набуті у спадщину, за винятком обмежень, зазначених у першому абзаці цієї статті, не будуть ліквідовані їхнім власником протягом строку, що не перевищує одного року, який надається Міністерством фінансів, вони підлягають ліквідації шляхом перетворення на грошову суму, яка виплачується уповноваженій особі.
Не слід забувати, що ці обмеження застосовуються не до всіх. Особи, які набули громадянство Туреччини за народженням і втратили його внаслідок отримання дозволу на вихід із громадянства, а також їхні нащадки до третього ступеня споріднення включно, продовжують користуватися правами, наданими громадянам Туреччини, за винятками, передбаченими законом; набуття нерухомості не належить до таких винятків. Щодо цих осіб, яких на практиці називають власниками блакитної картки, не застосовуються обмеження на набуття нерухомості, встановлені для іноземців, і не виникають пов’язані з ними наслідки у вигляді реалізації майна.
Тому для іноземного спадкоємця статус спадкоємця та можливість збереження права власності на конкретну нерухомість у Туреччині є питаннями, які слід оцінювати окремо одне від одного. Важливо, щоб нерухомість була продана самим спадкоємцем протягом однорічного строку, оскільки це має значення для продажу за ринковою вартістю. Оскільки для такого продажу податок має бути сплачений у повному обсязі, строк реалізації майна та податкові процедури необхідно планувати узгоджено.
Критерії оцінки
Критерії оцінки у спадковому процесі
Порядок дій у спорах щодо спадщини визначається залежно від складу спадкової маси, статусу спадкоємців та наявних розпоряджень на випадок смерті. Під час первинної оцінки можуть розглядатися записи актів цивільного стану та записи земельного кадастру, наявні документи, а також строки, передбачені законом.
Питання про те, чи було порушено право на обов'язкову частку, чи може певне відчуження вважатися удаваним та яким способом здійснюватиметься розподіл спадщини, оцінюються індивідуально в кожній справі.
У справах за участю спадкодавця або спадкоємців, які є іноземними громадянами, особливе значення мають питання застосовного права, місця отримання свідоцтва про спадкоємство, використання іноземних документів та переходу прав на нерухоме майно.
До напрямів діяльності бюро належать спори у сфері спадкового права. Щоб подати запит на зустріч, ви можете звернутися через сторінку контактів.
Поширені запитання
Часті запитання
Де отримати свідоцтво про право на спадщину?
Свідоцтво про право на спадщину, як правило, можна отримати в суді у справах спадщини (sulh hukuk mahkemesi) або, у випадках, передбачених законом, у нотаріуса. Однак якщо документ запитують іноземці, якщо записів актів цивільного стану недостатньо для встановлення спадкових прав або якщо видача документа потребує судового розгляду, нотаріус не може оформити свідоцтво про право на спадщину; вимоги з іноземним елементом також належать до випадків, що потребують судового розгляду. Повноваження нотаріуса, крім того, поширюються лише на спадкоємців за законом. У спадкових спорах з іноземним елементом компетентним є суд за останнім місцем проживання спадкодавця в Туреччині; якщо ж такого місця проживання немає, компетентним є суд за місцезнаходженням майна, що входить до складу спадщини.
Чи звільняється спадкоємець від боргів, якщо він відмовився від спадщини?
Якщо від спадщини належним чином, беззастережно та протягом тримісячного строку відмовлено, спадкоємець не несе відповідальності за борги спадкової маси, що виникають у зв’язку з успадкуванням. Якщо до закінчення строку для відмови від спадщини спадкоємець втручається у спадкову масу способом, що виходить за межі звичайного управління, приховує або привласнює майно спадщини, це може призвести до втрати права на відмову. Якщо на момент смерті спадкодавця його неплатоспроможність була очевидною або офіційно встановленою, вважається, що від спадщини відмовлено. Відмова не усуває всіх видів відповідальності: спадкоємці, які відмовилися від спадщини неплатоспроможного спадкодавця, залишаються відповідальними перед кредиторами в межах вартості майна, отриманого ними від спадкодавця протягом п’яти років до його смерті, яке вони були б зобов’язані повернути під час розподілу спадщини.
Чи може спадкодавець залишити все своє майно одній особі?
Обсяг майна, яким спадкодавець може розпорядитися, залежить від наявності спадкоємців із обов’язковою часткою. Спадкодавець, спадкоємцями якого є нащадки, батьки або чоловік/дружина, може здійснювати розпорядження на випадок смерті лише щодо частини спадщини, що перевищує обов’язкові частки; якщо жодного з таких спадкоємців немає, він може розпорядитися всім своїм майном. Обов’язкова частка становить частку від законної частки спадкування: для нащадків це половина такої частки, для кожного з батьків — чверть, для чоловіка/дружини, який пережив спадкодавця, — якщо він успадковує разом із нащадками або батьками, вся законна частка спадкування, а в інших випадках — три чверті. Обов’язкову частку братів і сестер скасовано у 2007 році. Спадкоємці, чиї обов’язкові частки порушено, можуть подати позов про зменшення заповідальних розпоряджень протягом одного року з моменту, коли дізналися про порушення, та в будь-якому разі протягом десяти років; навіть після спливу цих строків вони можуть у будь-який час заявити заперечення щодо зменшення заповідальних розпоряджень.
Як спадкоємець, який проживає за кордоном, може здійснювати процедури в Туреччині?
Спадкоємець може вести свої справи через довіреність. Довіреність може бути оформлена в турецькому консульстві, або ж у країнах-учасницях Гаазької конвенції про апостиль її може посвідчити нотаріус із проставленням апостиля; у країнах, які не є учасницями конвенції, вимагається ланцюг консульської легалізації. Для таких дій, як подання позову та відчуження нерухомості, у довіреності обов'язково має бути спеціальне повноваження; також необхідно прямо зазначити такі дії, як відмова від спадщини, підписання договору про поділ спадщини та реєстрація переходу права власності в реєстрі нерухомості. Неналежно оформлена довіреність може призвести до відмови у вчиненні дії.
Чи може іноземний громадянин успадкувати нерухомість у Туреччині?
Так. Громадяни іноземних держав можуть бути спадкоємцями щодо нерухомості в Туреччині, і право власності переходить автоматично в момент смерті. Водночас питання про те, чи може спадкоємець і надалі зберігати цю нерухомість у своїй власності, додатково оцінюється відповідно до законодавчих обмежень щодо набуття нерухомості іноземцями. Якщо нерухомість та обмежені речові права, набуті у спадщину, не будуть відчужені власником протягом строку, що не перевищує одного року, наданого Міністерством фінансів, вони підлягають ліквідації з перетворенням у грошовий еквівалент, який виплачується правовласнику. Особи, які є громадянами Туреччини за народженням і вийшли з громадянства з дозволу на вихід, а також їхні нащадки до третього ступеня споріднення (власники Блакитної картки), не підлягають цим обмеженням.
Протягом якого строку має бути поданий позов про удаваність правочину спадкодавця (muris muvazaası)?
Позов про скасування запису в реєстрі прав на нерухомість і реєстрацію права на підставі удаваності правочину спадкодавця (muris muvazaası) не підлягає жодній позовній давності або преклюзивному строку; удаваний правочин не стає дійсним із плином часу. Натомість щодо вимоги про зменшення спадкових розпоряджень (tenkis), заявленої в тому самому позові як альтернативна, продовжують перебігти преклюзивні строки тривалістю один і десять років. Крім того, оскільки позов значною мірою ґрунтується на показаннях свідків, співвідношенні вартості на дату укладення договору та документах того періоду, сплив часу може створити труднощі в доказуванні.
Якщо спадкодавець за життя передав майно одному зі своїх дітей, чи буде це враховано під час розподілу спадщини?
Це питання стосується не обов'язкової частки та зменшення спадкових розпоряджень, а окремого інституту — вирівнювання спадкових часток (denkleştirme). Законні спадкоємці зобов'язані один перед одним повернути до спадкової маси безвідплатні надання, здійснені спадкодавцем за життя в рахунок їхніх спадкових часток, для забезпечення вирівнювання спадкових часток. Надання приданого або капіталу для започаткування діяльності, передача майна чи звільнення від боргу, здійснені безоплатно на користь нащадків, підлягають вирівнюванню, якщо спадкодавець прямо не зазначив іншого. Спадкоємець, який зобов'язаний повернути отримане, може або повернути його в натурі, або зарахувати його вартість у свою спадкову частку. Натомість звичайні подарунки та витрати, здійснені відповідно до традицій під час одруження, не підлягають вирівнюванню; щодо витрат на освіту та навчання дітей обов'язок повернення виникає лише стосовно частини, що перевищує звичайні межі, якщо не буде доведено, що спадкодавець бажав іншого.
Пояснення на цій сторінці мають загальноінформаційний характер і не є правовою позицією чи порадою. Оскільки обставини кожної конкретної справи різняться, правова оцінка має здійснюватися з огляду на конкретну справу.
Інформація, розміщена на сторінці, опублікована в межах Положення про заборону реклами Союзу адвокатських колегій Туреччини з метою надання відомостей про напрями діяльності бюро, не означаючи спеціалізацію; вона не має на меті залучення клієнтів.
Перегляд цієї сторінки або встановлення контакту через розміщені на ній посилання та контактні дані не означає встановлення відносин представництва між адвокатом і заявником та не означає прийняття справи.
Інформацію та строки на сторінці підготовлено відповідно до законодавства, чинного станом на 6 вересня 2026. Оскільки законодавство може змінюватися, обчислення строків у будь-якому разі має здійснюватися за актуальним текстом закону.
Правовий шлях у спорах у сфері спадкового права може відрізнятися залежно від майна спадкодавця, становища спадкоємців, наявності заповіту або інших розпоряджень на випадок смерті та характеру спору. Тому важливо від самого початку комплексно оцінити спадкові частки, спадкову масу та наявні правочини.
Merve Kartal
Адвокат