Адвокат у справах про розлучення та сімейне право в Аланії
Процес розлучення не зводиться лише до припинення шлюбного союзу. Такі питання, як здійснення батьківських прав, аліменти, особисте спілкування з дитиною, врегулювання майнового режиму подружжя та сімейне житло, також можуть безпосередньо впливати на майбутнє сторін. Тому важливо, щоб кроки, зроблені на початку процесу, і заявлені вимоги оцінювалися відповідно до обставин конкретної справи.
Те, що в Аланії проживають не лише громадяни Туреччини, а й особи з різних країн, може зумовлювати часте виникнення іноземного елемента у спорах із сімейного права. Подружжя, яке має іноземне громадянство, шлюби, укладені за кордоном, діти, які проживають у різних країнах, рішення іноземних судів та майно, що знаходиться за кордоном, належать до питань, які в цьому контексті потребують окремої оцінки.
На цій сторінці в загальних рисах пояснюються спори, які найчастіше виникають у сфері розлучення та сімейного права, основні етапи процесу розлучення, а також питання сімейного права, пов’язані з іншими країнами. Оскільки особливості кожного спору є різними, правова оцінка має здійснюватися з урахуванням обставин конкретної справи.
Основні напрями практики
Основні спори у сімейному праві
Спори, що виникають у сфері сімейного права, часто не є повністю незалежними один від одного. Разом із позовом про розірвання шлюбу можуть заявлятися такі вимоги, як визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів і відшкодування шкоди; деякі питання, наприклад ліквідація режиму майна подружжя, можуть розглядатися окремо.
Розірвання шлюбу за взаємною згодою
Для розлучення за взаємною згодою шлюб має тривати щонайменше один рік, і подружжя повинно звернутися спільно або один із подружжя має подати позов, а інший — його визнати. Суддя, заслухавши сторони особисто, повинен дійти переконання, що воля до розлучення висловлена вільно, та визнати прийнятними домовленості сторін щодо майнових наслідків розлучення і, за наявності, становища дітей. Закон також надає судді повноваження вносити до цієї угоди зміни, які він вважає необхідними; якщо сторони приймають ці зміни, ухвалюється рішення про розлучення. У розлученні за взаємною згодою не застосовується загальне правило про те, що визнання сторін не є обов'язковим для судді.
Домовленість сторін подається до суду у вигляді письмового протоколу про розлучення за взаємною згодою. Важливо, щоб у протоколі були чітко врегульовані такі питання, як аліменти, компенсація, батьківські права та особисте спілкування з дитиною. Детальну інформацію про підготовку протоколу про розлучення за взаємною згодою можна отримати з відповідної статті.
Хоча врегулювання питання припинення майнового режиму подружжя та спорів щодо майна в протоколі є можливим, ці питання не обов'язково остаточно вирішувати в межах розлучення за взаємною згодою в кожному випадку. Залежно від характеру конкретної справи вимоги щодо майнового режиму можуть розглядатися окремо.
Розлучення у спірному порядку
У випадках, коли подружжя не дійшло згоди щодо розірвання шлюбу або його наслідків, порушується справа про спірне розірвання шлюбу. Загальною підставою для розірвання шлюбу, передбаченою законом, є такий істотний розлад шлюбного союзу, за якого не можна очікувати, що подружжя продовжуватиме спільне життя. У справі, поданій на цій підставі, відповідач має право заперечити проти позову, якщо вина позивача є більшою; однак якщо це заперечення є зловживанням правом і в продовженні шлюбного союзу більше не залишилося інтересу, що підлягає захисту, для відповідача та дітей, суд може постановити рішення про розірвання шлюбу.
Підстави для розірвання шлюбу вичерпно визначені законом, і щодо деяких із них встановлено преклюзивний строк. У разі подружньої зради, посягання на життя, вкрай поганого поводження або тяжкої образливої поведінки право на позов припиняється після спливу шести місяців від дня, коли стало відомо про підставу, а в будь-якому разі — після спливу п’яти років від дня вчинення діяння; сторона, яка пробачила, не має права на позов. На підставі вчинення злочину або ведення безчесного способу життя позов можна подати в будь-який час. Щодо залишення сім’ї закон передбачає окрему процедуру: необхідно, щоб роздільне проживання тривало щонайменше шість місяців і продовжувалося надалі, а також щоб попередження, зроблене суддею або нотаріусом, не дало результату; у попередженні подружжю, яке залишило сім’ю, повідомляється про необхідність повернутися до спільного житла протягом двох місяців. Розірвання шлюбу через психічну хворобу можливе за умови, що офіційним висновком медичної комісії встановлено відсутність можливості одужання.
Закон також регулює підставу фактичного окремого проживання після відмови в позові, і це положення було викладено в новій редакції змінами від 14 листопада 2024: якщо в позові, поданому на будь-якій із підстав для розірвання шлюбу, було відмовлено і від дати набрання цим рішенням законної сили минув один рік, то за умови, що незалежно від причини спільне життя не було відновлено, шлюбний союз вважається істотно розладнаним і за вимогою одного з подружжя постановляється рішення про розірвання шлюбу. До внесення змін цей строк становив три роки; трирічний строк, зазначений у джерелах, датованих раніше, не є актуальним.
У справах про спірне розірвання шлюбу твердження та заперечення сторін, подані ними докази й особливості конкретної справи оцінюються в сукупності. Питання вини може мати особливе значення для окремих вимог, зокрема вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і про утримання у зв’язку з нужденністю.
Сімейне житло
Сімейне житло, у якому подружжя спільно проживає, окремо охороняється відповідно до Турецького цивільного кодексу. Навіть якщо сімейне житло зареєстроване лише на ім'я одного з подружжя, закон передбачає три окремі заборони: один із подружжя без чіткої згоди іншого не може розірвати договір оренди щодо сімейного житла, відчужити сімейне житло або обмежити права на нього. Подружжя, яке не може отримати згоду або якому без поважної причини відмовляють у згоді, може вимагати втручання судді. Якщо сімейне житло орендоване одним із подружжя, інший із подружжя, який не є стороною договору, шляхом повідомлення орендодавця також стає стороною договору, а подружжя, яке подало повідомлення, несе солідарну відповідальність разом з іншим із подружжя.
Подружжя, яке не є власником нерухомого майна, визначеного як сімейне житло, може вимагати від органу реєстрації нерухомого майна внесення до реєстру нерухомого майна відповідної відмітки щодо житла; ця відмітка робить статус нерухомого майна як сімейного житла видимим для третіх осіб.
Закон передбачає ще один захист, не обмежений сімейним житлом. У міру необхідності для захисту економічного стану сім'ї або виконання майнового зобов'язання, що випливає з подружнього союзу, суддя за вимогою одного з подружжя може постановити, що розпорядження визначеними ним майновими цінностями може здійснюватися лише за згодою іншого з подружжя; якщо суддя скасовує право розпорядження нерухомим майном, він за власною ініціативою постановляє внести відповідну відмітку до реєстру нерухомого майна.
У разі смерті одного з подружжя виникає окрема можливість: той із подружжя, хто пережив іншого, може вимагати надання йому права узуфрукту або права проживання щодо житла, яке належало померлому з подружжя і в якому вони проживали разом, у рахунок його вимоги щодо участі в прирості майна, а якщо цього недостатньо — з доплатою; він також може вимагати надання йому права власності на предмети домашнього вжитку на таких самих умовах, щоб продовжувати попередній спосіб життя.
Спори щодо походження дитини та батьківства
Оспорювання походження дитини, позови про встановлення батьківства, визнання батьківства та скасування визнання батьківства належать до важливих сфер сімейного права. У таких справах для встановлення біологічного зв’язку можуть використовуватися, зокрема, такі докази, як генетична експертиза. Строки в цій сфері є короткими, і частину з них було нещодавно змінено. У справах про оспорювання походження дитини право на позов було розширено змінами від 7 листопада 2024 року: було визнано, що, крім чоловіка, позов можуть подавати також мати й дитина. Щодо строку чоловік зобов’язаний подати позов протягом одного року від дня, коли він дізнався про народження дитини та про те, що він не є її батьком або що мати під час зачаття перебувала у статевих стосунках з іншим чоловіком; мати — протягом одного року від дня народження, а дитина — не пізніше ніж протягом одного року від дня досягнення повноліття. Якщо затримка зумовлена поважною причиною, перебіг однорічного строку починається з дня усунення цієї причини. У позові про встановлення батьківства право матері на позов втрачається після спливу одного року від дня народження; натомість положення, яке обмежувало право дитини на позов строком, було скасовано Конституційним судом і повторно не врегульовано.
Покрокова процедура
Як відбувається процес розлучення?
Оцінка до подання позову
На початку процесу розлучення разом оцінюються перебіг сімейного життя, вимоги сторін, становище дітей, якщо вони є, та наявні документи. На цьому етапі важливо визначити, чи можливе розлучення за домовленістю, на яку правову підставу слід спиратися в разі подання позову про спірне розлучення, які вимоги висувати та який суд є компетентним.
У справах про розлучення або окреме проживання компетентним судом, за загальним правилом, є суд за місцем проживання одного з подружжя або за місцем, де подружжя востаннє проживало разом протягом щонайменше шести місяців до подання позову.
На цьому етапі також визначається, чи потрібен досудовий крок. Закон вичерпно перелічує категорії спорів, для яких звернення до медіатора до подання позову є передумовою звернення до суду: спори, що виникають із орендних відносин, спори щодо поділу рухомого та нерухомого майна і припинення спільної власності, спори, що виникають із права власності на житло, та спори щодо сусідського права. Позов про розірвання шлюбу до цього переліку не входить; отже, для подання позову про розірвання шлюбу попереднє звернення до медіатора не вимагається.
Позовна заява та клопотання про забезпечувальні заходи
У позовній заяві важливо чітко та юридично правильно викласти вимоги разом із підставою розірвання шлюбу. Після подання позову про розірвання шлюбу або про роздільне проживання суддя протягом усього провадження у справі вживає необхідних тимчасових заходів, зокрема щодо проживання подружжя, його утримання, управління майном подружжя та догляду за дітьми й їхнього захисту, за власною ініціативою. Закон покладає ці заходи не на розсуд судді, а на його обов’язок, і до того ж не ставить їх у залежність від подання відповідного клопотання; управління майном подружжя також прямо названо серед цих заходів.
У випадках домашнього насильства, погроз або подібних ризиків додатково можуть бути розглянуті захисні та запобіжні заходи в межах Закону № 6284.
Збирання доказів і судові засідання
У справах про розірвання шлюбу в позовному порядку збираються докази, що підтверджують доводи та заперечення сторін. Показання свідків, письмові документи, офіційні записи та, залежно від характеру конкретної справи, інші докази можуть бути взяті до уваги. У спорах, що стосуються становища дітей, також може постати питання про проведення соціального обстеження або експертної оцінки.
Важливо, щоб докази були отримані у спосіб, що відповідає закону. Закон у цьому питанні не залишає місця для розсуду: докази, отримані незаконним шляхом, не можуть бути враховані судом при доведенні обставини. Це не ймовірність, а законодавча заборона; отримання такого доказу може додатково спричинити правову та кримінальну відповідальність. Тому матеріал, зібраний шляхом аудіо- чи відеозапису без відома другого з подружжя, несанкціонованого копіювання його повідомлень тощо, навіть якщо поданий до справи, не береться за основу судового рішення.
Рішення та засоби оскарження
За результатами розгляду суд ухвалює рішення щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу разом із належно заявленими в установленому порядку похідними вимогами. Проти рішення можна оскаржити в апеляційному порядку в межах передбачених законом умов і строків, а за наявності відповідних умов — і в касаційному порядку. Набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили є важливим для юридичного припинення шлюбу та виникнення окремих пов'язаних із цим наслідків.
Закон чітко врегульовує три з цих наслідків. Розлучена жінка зберігає особистий статус, набутий у зв’язку з укладенням шлюбу, але повертає собі прізвище, яке мала до шлюбу; якщо до укладення шлюбу вона була вдовою, вона може просити суддю дозволити їй носити своє дівоче прізвище. Якщо доведено, що вона має інтерес користуватися прізвищем розлученого чоловіка і що це не завдасть йому шкоди, суддя на її вимогу може дозволити їй носити це прізвище. У спадковому відношенні розлучені подружжя не можуть бути законними спадкоємцями одне одного в цій якості та втрачають права, надані їм розпорядженнями на випадок смерті, складеними до розлучення, якщо з розпорядження не випливає інше. Щодо жінки передбачено трьохсотденний строк очікування, що обчислюється від припинення шлюбу; цей строк закінчується з народженням дитини, а в разі встановлення, що жінка не вагітна від попереднього шлюбу, або якщо подружжя, шлюб яких припинився, бажає знову укласти шлюб між собою, суд скасовує цей строк.
Два різні шляхи
Відмінності між розірванням шлюбу за взаємною згодою та спірним розірванням шлюбу
Розірвання шлюбу за взаємною згодою
Основна відмінність між розлученням за домовленістю та спірним розлученням полягає в наявності згоди сторін щодо розлучення та його наслідків. У разі розлучення за домовленістю сторони мають спільну волю щодо розлучення та домовляються про майнові наслідки розлучення і, якщо є діти, про питання, що їх стосуються. У разі дотримання вимог закону процес може тривати коротше порівняно зі спірним розлученням.
Однак суддя не зобов'язаний автоматично приймати протокол, підготовлений сторонами. Особливо щодо врегулювання питань, які стосуються дітей, за основу беруться інтереси дитини. Суддя може запропонувати сторонам необхідні зміни для їхнього прийняття.
Розлучення у спірному порядку
У спірному розлученні підстава розлучення, вина сторін та інші заявлені вимоги досліджуються в межах судового провадження. Через допит свідків, збирання доказів, за потреби — висновки експертів і вручення судових повідомлень процес може тривати довше. В обох видах справ неможливо передбачити остаточний результат або строк; перебіг провадження залежить від особливостей справи.
Встановлення вини у спірній справі є не лише одним із елементів підстави позову; закон пов’язує з нею три окремі наслідки. Матеріальна компенсація дає стороні, яка не має вини або має меншу вину, можливість вимагати її від винної сторони. Для призначення аліментів у зв’язку з нужденністю необхідно, щоб вина подружжя, яке їх вимагає, не була тяжчою. Під час ліквідації режиму майна подружжя за загальним правилом особа має право на половину залишкової вартості; однак у разі розлучення через подружню зраду або замах на життя суддя може ухвалити рішення про відповідне принципу справедливості зменшення або позбавлення винного з подружжя його частки в залишковій вартості.
Відшкодування шкоди та позовна давність
Майнові наслідки розлучення не обмежуються лише аліментами; закон передбачає два окремі види компенсації, і умови для кожного з них різні. Щодо майнової компенсації, сторона, яка не має вини або має меншу вину і чиї наявні або очікувані інтереси були порушені через розлучення, може вимагати від винної сторони належної майнової компенсації. Моральна компенсація полягає у вимозі сторони, чиї особисті немайнові права зазнали посягання через обставини, що стали причиною розлучення, про виплату іншою, винною стороною належної грошової суми. Тобто критеріями майнової компенсації є порушення інтересів і порівняння вини, а критерієм моральної компенсації — посягання на особисті немайнові права.
Ці вимоги обмежені строком, перебіг якого починається після завершення самого шлюборозлучного процесу: права на позов, що виникають у зв’язку з припиненням шлюбу внаслідок розлучення, погашаються позовною давністю після спливу одного року з дня набрання рішенням про розлучення законної сили. Тому необхідно завчасно визначити, чи заявлятиметься вимога про компенсацію разом із позовом про розірвання шлюбу, чи в окремому позові.
Засоби оскарження, строки та інтервали між судовими засіданнями
Строки оскарження рішень є короткими. Строк на апеляційне оскарження становить два тижні й починає спливати з моменту належного вручення судового рішення кожній зі сторін. На остаточні рішення, ухвалені цивільними палатами регіонального апеляційного суду, які підлягають касаційному оскарженню, також можна подати касаційну скаргу протягом двох тижнів від дати вручення. Закон окремо перелічує рішення, які не підлягають касаційному оскарженню; тому в кожній справі окремо визначається, щодо якого рішення і який спосіб оскарження доступний.
Щодо затягування провадження також у 2026 році було запроваджено нове правило: згідно з положенням, яке набрало чинності 31 липня 2026 року, проміжок між судовими засіданнями не може перевищувати трьох місяців. Закон також установлює виняток із цього правила: у разі необхідності, зумовленої характером справи, зокрема якщо експертне дослідження триває довше або процесуальні дії проводяться в порядку судового доручення, суддя може, навівши відповідне обґрунтування, визначити довший строк.
Підхід, орієнтований на дитину
Батьківські права та особисте спілкування з дитиною
Турецький цивільний кодекс зазначає, що під час визначення особистого спілкування дитини з тим із подружжя, якому не передано здійснення батьківських прав, за основу беруться насамперед інтереси дитини, зокрема щодо здоров’я, освіти та морального розвитку. Критерій «найкращі інтереси дитини», який часто застосовується на практиці, випливає не з тексту закону, а з Конвенції про права дитини, стороною якої є Туреччина, та з останнього абзацу статті 90 Конституції. У цьому контексті оцінюється, за якого врегулювання фізичні, емоційні, соціальні та освітні потреби дитини можуть бути найповніше задоволені.
Суд може разом ураховувати наявний спосіб життя дитини, її відносини з батьками, можливості батьків забезпечувати догляд та інші обставини конкретної справи. Якщо вік і рівень зрілості дитини це дозволяють, можливими також є заслуховування її думки та звернення до експертної оцінки.
Щодо спільного здійснення батьківських прав необхідно правильно зазначити джерело. Відповідно до тексту Турецького цивільного кодексу батьківські права після розлучення належать тому з подружжя, кому передано дитину, і в тексті закону не врегульовано інститут під назвою «спільне здійснення батьківських прав». Можливість ухвалення рішення про спільне здійснення батьківських прав визнається судовими рішеннями на підставі статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; тобто джерелом цієї можливості є не закон, а судова практика, і питання про те, чи буде її визнано в конкретній справі, оцінюється окремо. Кожен із батьків має право вимагати встановлення належного особистого спілкування з дитиною, яка не перебуває під його батьківськими правами або не передана йому; суд також під час ухвалення рішення про розлучення або роздільне проживання врегульовує права батьків та їхнє особисте спілкування з дитиною. Тобто розсуд стосується не того, чи буде здійснено врегулювання, а його обсягу. Закон також передбачає, що суд у своєму рішенні має попередити: у разі невиконання вимог щодо врегулювання особистого спілкування батьків з дитиною батьківські права можуть бути змінені, за умови що це не суперечить інтересам дитини. Такі особливості, як проживання сторін у різних містах або країнах, шкільний період і вік дитини, можуть впливати на обсяг врегулювання.
Виконання судових рішень і ухвал про вжиття заходів щодо передачі дитини та встановлення особистого спілкування з дитиною тепер здійснюється не через управління примусового виконання, а через Управління судової підтримки та допомоги потерпілим; у місцях, де таких управлінь немає, — через канцелярії цивільних судів, яким це доручено.
У разі подальшої істотної зміни обставин можна вимагати зміни порядку здійснення батьківської опіки або особистого спілкування.
Фінансові положення
Види аліментів і вимоги щодо аліментів
У спорах щодо розлучення та сімейного права застосовуються різні умови залежно від виду утримання. Закон окремо врегульовує випадок, коли навіть без подання позову про розлучення може бути заявлена вимога про грошовий внесок: якщо через спільне життя особистість, економічна безпека або спокій сім’ї одного з подружжя серйозно опинилися під загрозою, він має право проживати окремо; якщо припинення спільного проживання ґрунтується на поважній підставі, суд за заявою одного з подружжя вживає заходів щодо грошового внеску одного з них на користь іншого, користування житлом і домашнім майном, а також управління майном подружжя.
Тимчасове утриманняПостає в межах тимчасових заходів, спрямованих на утримання подружжя, а також догляд і захист дітей під час розгляду справи про розлучення або окреме проживання. Суд вживає ці заходи з власної ініціативи; подання відповідної заяви не є обов’язковим.
Утримання на участь у витратахСпрямоване на участь того з батьків, якому не надано права опіки над дитиною, у витратах на її догляд, освіту та інші потреби. Обов’язок батька й матері утримувати дитину триває до досягнення нею повноліття; якщо після досягнення повноліття дитина продовжує навчання, батько й мати зобов’язані утримувати її до закінчення навчання в обсязі, якого можна вимагати від них з огляду на обставини та умови.
Утримання у зв’язку з бідністюСторона, яка внаслідок розлучення може зазнати бідності, за умови, що її вина не є більшою, ніж вина іншої сторони, може вимагати від іншої сторони безстрокового утримання відповідно до її матеріальних можливостей. Закон тут чітко визначає два моменти: утримання є безстроковим, а наявність вини особи, зобов’язаної його сплачувати, не є обов’язковою.
Допоміжне утриманняНе є різновидом утримання, властивим лише розлученню. Згідно із законом кожен зобов'язаний надавати утримання своїм висхідним і низхідним родичам та братам і сестрам, які без такої допомоги впали б у бідність; обов'язок братів і сестер надавати утримання залежить від того, чи перебувають вони у достатку. Позов пред'являється з урахуванням черговості спадкування.
При визначенні розміру утримання враховуються вид утримання, економічний і соціальний стан сторін, їхні потреби, витрати на дитину та інші особливості конкретної справи. Щодо утримання на дитину закон додатково встановлює такі критерії: розмір визначається з урахуванням потреб дитини, життєвих умов і платоспроможності матері та батька, а також доходів дитини, і утримання сплачується щомісяця наперед. Закон урегулював і форму сплати: матеріальну компенсацію та утримання у зв'язку з бідністю може бути присуджено сплачувати одноразово або, залежно від обставин, у формі періодичних виплат; моральну компенсацію не може бути присуджено у формі періодичних виплат.
Щодо припинення закон встановлює подвійне розмежування. Матеріальна компенсація або утримання, присуджені у формі періодичних виплат, припиняються автоматично у разі повторного одруження сторони-кредитора або смерті однієї зі сторін. Натомість у разі, якщо сторона-кредитор фактично проживає як подружжя без одруження, її бідність припинилася або вона веде негідне життя, утримання припиняється не автоматично, а за рішенням суду. У разі зміни майнового становища сторін або коли цього вимагають засади справедливості може бути ухвалено рішення про збільшення або зменшення періодичних виплат. У позовах про утримання, що подаються після розлучення, компетентним є суд за місцем проживання кредитора утримання.
Майно та ліквідація
Ліквідація майнового режиму подружжя та розподіл майна
Ліквідація майнового режиму між подружжям є технічною сферою, яку слід оцінювати окремо від самого розлучення. 1 січня 2002 року законним майновим режимом є режим участі у набутому майні. Однак дата укладення шлюбу, час набуття майна та те, чи обрали подружжя інший майновий режим, можуть вплинути на результат.
Доходи, отримані під час шлюбу за працю, та набуті майнові цінності, а також майно, отримане у спадщину, у подарунок або призначене для особистого користування, не підпадають під один і той самий правовий режим. Те, що нерухомість, транспортний засіб або інша майнова цінність зареєстровані лише на ім'я одного з подружжя, саме по собі не є визначальним для ліквідації режиму. Оцінюється багато чинників, насамперед дата набуття майна та джерело фінансування.
Три правила, що становлять основу режиму, безпосередньо визначають результат. Перше — правило доказування: той, хто стверджує, що певне майно належить одному з подружжя, зобов'язаний довести своє твердження; майно, щодо якого не доведено, кому воно належить, вважається таким, що перебуває у спільній частковій власності, а все майно одного з подружжя до спростування вважається набутим майном. Друге — обсяг набутого майна: майно, набуте за працю, виплати, здійснені установами соціального забезпечення чи соціальної допомоги, компенсації, виплачені у зв'язку з втратою працездатності, цінності, що замінюють набуте майно, та доходи від особистого майна є набутим майном. Третє — частка розподілу: кожен із подружжя або його спадкоємці мають право на половину залишкової вартості, що належить іншому з подружжя, а вимоги зараховуються. Закон також передбачає виняток із цього правила: у разі розлучення через подружню зраду або замах на життя суддя може постановити про справедливе зменшення або скасування частки винного з подружжя у залишковій вартості.
Крім того, якщо один із подружжя зробив внесок у придбання, поліпшення або збереження майна, що належить іншому з подружжя, без отримання будь-якої або належної зустрічної винагороди, під час поділу він набуває право вимоги щодо приросту вартості цього майна в розмірі, пропорційному його внеску; ця вимога обчислюється за вартістю майна на момент поділу. Момент припинення також врегульовано, і на практиці це одне з питань, які найчастіше плутають: якщо суд ухвалює рішення про припинення майнового режиму у зв’язку з розірванням шлюбу, цей режим припиняється з дати пред’явлення позову, а не з дати набрання рішенням законної сили.
Під час врегулювання майнового режиму важливими можуть бути такі документи, як записи реєстру прав на нерухоме майно, банківські операції, кредитні записи, документи про продаж і платіжні документи. Вимоги щодо врегулювання майнового режиму можна заявити окремо від позову про розірвання шлюбу. Якщо їх заявлено разом із позовом про розірвання шлюбу, для врегулювання майнового режиму важливе набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили.
У шлюбах, пов’язаних із закордоном, право, що застосовується до майна подружжя, має додатково визначатися відповідно до положень MÖHUK. Закон надає подружжю можливість обрати право в певних межах, а щодо врегулювання майнових прав на нерухоме майно також передбачає спеціальні колізійні правила.
Міжнародні справи
Подружжя з іноземним громадянством та розлучення з іноземним елементом
Те, що один із подружжя або обоє є іноземними громадянами, саме по собі не означає, що в Туреччині не можна подати позов про розлучення. Однак у справах з іноземним елементом міжнародна юрисдикція турецьких судів і право, що підлягає застосуванню до спору, мають визначатися окремо. У місцях, де зосереджені подружжя з іноземним громадянством і сторони, які проживають за кордоном, як-от Alanya, це визначення здійснюється на початку процесу, оскільки питання застосовного права, іноземних документів і вручення судових документів виникають одночасно.
У межах MÖHUK щодо розлучення та окремого проживання передусім застосовується спільне національне право подружжя; якщо подружжя має різне громадянство, застосовується право спільного звичайного місця проживання, а за його відсутності — турецьке право. Щодо режиму майна подружжя застосовуються інші колізійні прив’язки, ніж щодо розлучення.
Рішення про розлучення, ухвалені за кордоном
Шлях, який слід обрати для того, щоб рішення про розірвання шлюбу, ухвалене за кордоном, мало юридичні наслідки в Туреччині, може відрізнятися залежно від характеру рішення та особливостей конкретної справи. За наявності відповідних умов для визнання рішення іноземного суду в Туреччині або надання йому дозволу на виконання можна звернутися із заявою про визнання або екзекватуру.
Крім того, у межах статті 27/A Закону про служби реєстрації населення № 5490, за наявності необхідних умов деякі рішення про припинення шлюбу, ухвалені судовими або адміністративними органами іноземної держави, можуть бути зареєстровані в сімейному реєстрі в адміністративному порядку.
Належний порядок слід визначати з урахуванням змісту іноземного рішення, набрання ним законної сили, того, чи стосується воно лише цивільного стану, чи також аліментів, опіки або інших наслідків, а також інших умов.
Документи та судові повідомлення з-за кордону
У спорах у сфері сімейного права, пов’язаних із закордоном, також важливими є отримання документів і процедури вручення судових документів. Щодо документів, складених в іноземній державі, залежно від виду документа, країни його складення та застосовних міжнародних договорів можуть бути необхідними апостиль, консульське засвідчення, переклад або інші процедури підтвердження.
Оскільки вручення документів сторонам, які проживають за кордоном, здійснюється в межах відповідних міжнародних договорів і положень законодавства, ця процедура може відрізнятися від звичайного вручення, що здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства. У провадженнях, у яких беруть участь сторони, які не володіють турецькою мовою, може виникнути потреба в залученні перекладача.
Щодо форми довіреностей, які складатимуться за кордоном, також слід враховувати країну їх складення та дію, яку буде вчинено. Водночас, зокрема у справах про розлучення за взаємною згодою, які вимагають особистого заслуховування сторін суддею, лише складення довіреності не усуває обов’язку особистої участі.
Міжнародна батьківська опіка та перебування дітей за кордоном
У справах, де дитина проживає в іншій країні або була вивезена однією зі сторін до іншої країни, питання опіки та особистих контактів можуть набувати міжнародно-правового виміру. Важливе значення мають звичайне місце проживання дитини, міжнародні договори, чинні між відповідними державами, та особливості конкретної справи. У випадках заяв про міжнародне викрадення дитини також можуть застосовуватися спеціальні процедури відповідно до договорів, стороною яких є Туреччина, та Закону № 5717.
Критерії оцінки
Критерії оцінювання у справах із сімейного права
У сімейно-правових спорах порядок дій визначається залежно від особливостей справи. Під час первинної оцінки можуть спільно розглядатися вимоги сторін, наявні документи, за наявності дітей — їхнє становище, а також зв’язок спору із закордоном.
Розірвання шлюбу за взаємною згодою або у спірному порядку, тимчасові заходи, які можуть бути заявлені під час провадження у справі, вимоги щодо визначення місця проживання дитини та аліментів, а також питання щодо режиму майна і стадії їх заявлення оцінюються окремо з урахуванням обставин конкретної справи.
У справах за участю сторін з іноземним громадянством особливе значення мають питання застосовного права, використання іноземних документів, міжнародного вручення судових документів, а також процедури, пов’язані з визнанням і набуттям чинності іноземними рішеннями в Туреччині.
До напрямів практики бюро належать спори, що виникають із сімейного права. Для запиту на консультацію можна звернутися через сторінку контактів.
Поширені запитання
Часті запитання
Які умови необхідні для розлучення за спільною згодою?
Шлюб має тривати щонайменше один рік, подружжя повинно звернутися спільно або один із подружжя має подати позов, а інший — визнати його. Сторони повинні дійти згоди щодо майнових наслідків розлучення та, за наявності, щодо питань, пов’язаних із дітьми, а суддя повинен особисто заслухати сторони й визнати таке врегулювання прийнятним.
Скільки триває спірний процес розлучення?
Неможливо встановити єдиний чіткий строк, застосовний до кожної справи. Обсяг доказів, допит свідків, експертні дослідження, процедури вручення повідомлень, перебування однієї зі сторін за кордоном та навантаження суду можуть впливати на тривалість провадження. Разом із тим, положення, що набрало чинності 31 липня 2026, встановило верхню межу для проміжку між засіданнями: строк між засіданнями не може перевищувати трьох місяців. У разі необхідності, зокрема якщо експертне дослідження затягується або дослідження доказів проводиться в порядку судового доручення, суддя може, навівши обґрунтування, встановити довший строк.
Які критерії враховуються під час ухвалення рішення щодо батьківської опіки?
Згідно з буквою закону, критерієм є насамперед урахування інтересів дитини, зокрема щодо здоров'я, освіти та моралі; у практиці цей критерій називають також "найкращими інтересами дитини", і його основою є Конвенція про права дитини. Такі чинники, як вік дитини, її розвиток, освітнє та соціальне середовище, наявний порядок догляду, стосунки з батьками та можливості батьків щодо догляду, оцінюються в конкретній справі в сукупності.
Чи можна вимагати аліменти під час розгляду справи про розлучення?
Так. Закон не встановив у цьому питанні вимоги щодо подання заяви: коли подано позов про розірвання шлюбу або про окреме проживання, суддя протягом усього провадження у справі вживає за власною ініціативою необхідні тимчасові заходи, зокрема щодо проживання подружжя, його утримання, управління майном подружжя та догляду і захисту дітей; тимчасове утримання (tedbir nafakası) також охоплюється цим. Обсяг і розмір вимоги оцінюються залежно від економічного та соціального становища сторін і особливостей конкретної справи.
Чи матиме рішення про розірвання шлюбу, ухвалене за кордоном, юридичну силу в Туреччині?
Шлях, який потрібно обрати для того, щоб іноземне рішення мало наслідки в Туреччині, залежить від змісту рішення та умов. Може бути необхідним позов про визнання або про виконання, а якщо є відповідні умови, може бути оцінений і адміністративний шлях реєстрації в межах статті 27/A Закону № 5490.
Чи можу я вимагати відшкодування у справі про розірвання шлюбу?
Закон передбачає два окремі види відшкодування. Матеріальне відшкодування може вимагати від винної сторони той із подружжя, хто є невинним або менш винним і чиї наявні чи очікувані вигоди були порушені внаслідок розлучення. Моральне відшкодування може вимагати від іншої, винної сторони той із подружжя, чиє особисте право було порушене внаслідок подій, що стали причиною розлучення. Щодо матеріального відшкодування та аліментів у зв’язку з бідністю може бути ухвалено рішення про сплату одноразово або у формі періодичних платежів, тоді як моральне відшкодування не може сплачуватися у формі періодичних платежів. Позовні вимоги, що виникають у зв’язку з припиненням шлюбу внаслідок розлучення, підлягають позовній давності після спливу одного року з моменту набрання рішенням про розлучення законної сили.
Коли вимагається ліквідація режиму майна подружжя та як розподіляється майно?
Законним режимом майна подружжя з 1 січня 2002 є режим участі у набутому майні. У разі ухвалення рішення про припинення шлюбу внаслідок розлучення режим майна припиняється з дати подання позову, а не з дати набрання рішенням законної сили. Правилом при поділі є те, що кожен із подружжя або його спадкоємці має право на половину залишкової вартості майна іншого з подружжя; вимоги зараховуються взаємно. Усе майно одного з подружжя, доки не доведено інше, вважається набутим майном, а доходи від особистого майна також є набутим майном. Якщо один із подружжя безоплатно зробив внесок у придбання, поліпшення або збереження майна, що належить іншому, додатково виникає право вимоги частки у прирості вартості. Вимоги про ліквідацію режиму майна можуть бути заявлені також окремо від позову про розлучення.
Пояснення на цій сторінці мають загальноінформаційний характер і не є правовою позицією чи порадою. Оскільки обставини кожної конкретної справи різняться, правова оцінка має здійснюватися з огляду на конкретну справу.
Інформація, розміщена на сторінці, опублікована в межах Положення про заборону реклами Союзу адвокатських колегій Туреччини з метою надання відомостей про напрями діяльності бюро, не означаючи спеціалізацію; вона не має на меті залучення клієнтів.
Перегляд цієї сторінки або встановлення контакту через розміщені на ній посилання та контактні дані не означає встановлення відносин представництва між адвокатом і заявником та не означає прийняття справи.
Інформацію та строки на сторінці підготовлено відповідно до законодавства, чинного станом на 6 вересня 2026. Оскільки законодавство може змінюватися, обчислення строків у будь-якому разі має здійснюватися за актуальним текстом закону.
Порядок дій у сімейно-правових спорах може відрізнятися залежно від вимог сторін, наявних доказів, становища дітей та характеру спору. Тому на початку процесу важливо оцінити справу з усіх боків, правильно визначити права й обов'язки та вчасно вчинити необхідні дії.
Merve Kartal
Адвокат