Адвокат з питань відшкодування шкоди та ДТП в Alanya
Право відшкодування шкоди охоплює компенсацію збитків, завданих особі внаслідок протиправної поведінки або ситуації, за яку закон покладає відповідальність. Від того, на якій правовій підставі ґрунтується відповідальність, залежить не лише те, з кого і що можна вимагати, а й строки позовної давності, підсудність, тягар доказування та кроки, які необхідно вчинити до подання позову.
Одна й та сама подія може одночасно породжувати кілька режимів відповідальності. У разі дорожньо-транспортної пригоди відповідальність водія, що ґрунтується на вині, і безвинна відповідальність володільця транспортного засобу, а також договірна відповідальність страховика існують разом; у разі нещасного випадку на виробництві відповідальність роботодавця та частина, яку покриває Установа соціального забезпечення, розмежовуються. Закон передбачає, що у випадках, коли відповідальність може ґрунтуватися на кількох підставах, суддя, якщо потерпіла особа не просить інакше, виносить рішення на підставі, яка надає потерпілій особі найкращу можливість відшкодування.
Строки для заяв про відшкодування шкоди є короткими, і частина з них залежить від звернень, які мають бути здійснені до подання позову. У разі делікту одночасно діють строк, пов’язаний із моментом, коли стало відомо про шкоду та відповідальну особу, і граничний строк, пов’язаний із самим діянням; у справах про ДТП до подання позову вимагається письмова заява до страхової організації; у разі адміністративної відповідальності обов’язковим є попереднє звернення до адміністративного органу, і строк для подання позову починає перебіг залежно від результату цього звернення. Тому важливо якомога раніше визначити, на якій підставі ґрунтується вимога про відшкодування шкоди та який строк перебігає.
Основні напрями практики
Основні категорії спорів у праві відшкодування шкоди
Вимоги про відшкодування шкоди виникають не з одного закону, а з різних правових режимів, що зумовлені характером відносин, із яких виникла шкода. Одна й та сама тілесна шкода підпорядковується одному порядку звернення, якщо вона спричинена дорожньо-транспортною пригодою, та іншому режиму юрисдикції й строків, якщо вона стала наслідком нещасного випадку на виробництві.
Відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортних пригод
У дорожньо-транспортних пригодах за участю транспортних засобів відповідальність може покладатися на кількох осіб і ґрунтуватися на кількох правових підставах. Поряд із відповідальністю водія, заснованою на вині, закон передбачає відповідальність без вини для володільця транспортного засобу та власника підприємства, до якого належить володілець, і покладає на них солідарну відповідальність. Володілець відповідає за вину водія та допоміжних осіб, які брали участь в експлуатації транспортного засобу, як за власну вину.
Умови звільнення від цієї відповідальності вичерпно перелічені в законі, і їх структура є дворівневою. Для звільнення володільця необхідно, щоб спочатку були одночасно дотримані дві негативні умови: відсутність вини його самого або осіб, за дії яких він відповідає, та відсутність впливу несправності транспортного засобу на пригоду. Після дотримання цих двох умов вимагається доведення того, що пригода сталася внаслідок непереборної сили або грубої вини потерпілого чи третьої особи. Два моменти тут часто залишаються поза увагою на практиці: вина потерпілого або третьої особи має бути грубою, легка або середня вина не знімає відповідальності; та якщо несправність транспортного засобу вплинула на пригоду, володілець не може звільнитися навіть за відсутності чиєїсь вини. Тобто механічна несправність є не підставою для звільнення, а елементом, що перешкоджає звільненню. Якщо вина потерпілого не є грубою, відповідальність не знімається, однак суддя може зменшити розмір відшкодування.
В одному випадку закон зміщує тягар доказування: якщо шкода завдана в період, коли транспортний засіб не експлуатувався, потерпілий має довести вину володільця або осіб, за дії яких він відповідає, чи те, що несправність транспортного засобу спричинила пригоду.
У зв'язку з обов'язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності потерпілий може звернутися до страховика безпосередньо. Проте перед зверненням до суду необхідно подати відповідній страховій організації письмову заяву; якщо страхова організація не надасть письмової відповіді протягом щонайбільше п'ятнадцяти днів з дати подання заяви або якщо надана відповідь не задовольняє вимогу, потерпілий може подати позов або звернутися до Комісії зі страхового арбітражу в рамках страхового законодавства. Після передачі документів страховику передбачено, що страховик протягом восьми робочих днів виплачує суму в межах ліміту страхового покриття. У випадках шкоди, завданої транспортними засобами без страховки або коли застраховану особу неможливо встановити, застосовується Гарантійний рахунок; його обсяг і межі детально розглядаються нижче.
Закон також обмежує угоди щодо відповідальності у цій сфері: угоди, які скасовують або звужують передбачену юридичну відповідальність, є недійсними; угоди та мирові угоди щодо розміру відшкодування, які явно є недостатніми або надмірними, можуть бути скасовані протягом двох років з дати їх укладення. Підписаний документ про звільнення від зобов’язань або мирову угоду не слід вважати таким, що має юридичні наслідки, без спільної оцінки цих двох положень.
Відшкодування шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
У випадках нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання діють два окремі рівні. На першому рівні — допомога та виплати, які Установа соціального забезпечення надає та призначає відповідно до законодавства. На другому рівні — вимога про матеріальне та моральне відшкодування до роботодавця та, за наявності, до третіх осіб щодо шкоди, не покритої Установою; ці справи розглядаються судом з трудових спорів. Однак цей поділ не застосовується до кожної виплати: закон забороняє вираховувати з відшкодування виплати соціального забезпечення, щодо яких не може бути заявлено регресну вимогу; деталі розглядаються нижче в розділі про підставу відповідальності.
Підставою позову про відшкодування шкоди до роботодавця є не законодавство про соціальне забезпечення, а Турецький кодекс зобов’язань. Після того, як кодекс встановлює, що роботодавець зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення охорони здоров’я та безпеки на робочому місці, він підпорядковує відшкодування шкоди, завданої смертю працівника, порушенням фізичної недоторканності або порушенням особистих прав унаслідок поведінки роботодавця, що суперечить закону та договору, положенням про відповідальність, що виникає з порушення договору. Ця кваліфікація має не лише теоретичне значення: вона безпосередньо визначає строк позовної давності та тягар доказування. Порушення обов’язків, передбачених законодавством про охорону праці та безпеку, заповнює елемент «поведінки, що суперечить закону» цього положення; санкції, передбачені цим законодавством, мають адміністративний характер і самі по собі не встановлюють відповідальності за відшкодування шкоди.
Установа може пред’явити регресну вимогу до роботодавця в розмірі суми здійснених нею виплат та першої капіталізованої вартості призначеного доходу, якщо нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання сталися внаслідок умислу роботодавця або порушення ним законодавства про охорону здоров’я застрахованих осіб та безпеку праці. Слід звернути увагу на два моменти: умисел не є обов’язковою умовою, достатньо самого порушення законодавства; натомість сума, яку можна стягнути в порядку регресу, обмежена сумами, які застрахована особа або особи, які мають право на виплати, могли б вимагати від роботодавця, і при визначенні відповідальності роботодавця закон вимагає враховувати принцип неминучості. Регрес до третіх осіб, які завдали шкоди, врегульовано в окремому абзаці та обмежено половиною першої капіталізованої вартості.
Детальніше про це, а також про обов’язки роботодавця, йдеться на сторінці трудове право; ця сторінка стосується лише аспекту відшкодування шкоди.
Відповідальність лікаря та медичного закладу
Підстава відповідальності та вид судочинства у справах про шкоду, завдану внаслідок медичної допомоги, залежать від того, чи була послуга надана в державному закладі охорони здоров’я чи в приватному медичному закладі.
У приватних медичних закладах відносини ґрунтуються на договорі, а спори розглядаються судами загальної юрисдикції. Якщо зобов’язання не виконано взагалі або виконано неналежним чином, боржник зобов’язаний відшкодувати завдану шкоду, якщо не доведе, що йому не можна закинути жодної вини; тобто тягар доведення щодо вини розподіляється протилежно до порядку, встановленого для деліктної відповідальності. Медичний заклад відповідає за шкоду, завдану його працівниками під час виконання ними своїх обов’язків, а оскільки йдеться про послугу, що потребує спеціальних знань і може надаватися лише на підставі дозволу, угода про звільнення від відповідальності за дії допоміжних осіб є безумовно недійсною; так само попередня угода про звільнення від відповідальності за легку необережність є безумовно недійсною. Тому застереження про звільнення від відповідальності, підписане пацієнтом, не вважається дійсним. Строки позовної давності також не можуть бути змінені договором.
У законодавстві відсутня кваліфікація щодо того, до якого типу договору належать ці відносини. На практиці визнається, що лікувальні відносини кваліфікуються як договір доручення, а критерієм виконання обов’язку щодо належної турботи є поведінка, якої мав би дотримуватися розсудливий повірений, що бере на себе виконання робіт і надання послуг у подібній сфері; відповідно застосовується п’ятирічний строк позовної давності. Вважається, що роботи, у яких гарантовано досягнення певного результату, є договором підряду; у такому разі щодо позовів, поданих у зв’язку з недоліками, закон передбачає дворічний строк для робіт, за винятком будівель, пов’язаних із нерухомістю, а в разі наявності у підрядника грубої вини — двадцятирічний строк. Оскільки закон також передбачає випадки, коли щодо вимог, що випливають із договору підряду, встановлено п’ятирічний строк, строк не може визначатися за єдиним критерієм.
У державних медичних закладах, відповідно до Конституції, адміністрація зобов’язана відшкодувати шкоду, завдану її діями та рішеннями, а вимога щодо недоліків у діяльності державної служби розглядається в адміністративному судочинстві в межах позову про повне відшкодування шкоди. Цей порядок має особливі та суворі часові вимоги: до подання позову обов’язково потрібно звернутися до адміністративного органу. Таке звернення має бути подане протягом одного року від дня, коли стало відомо про відповідну дію, і в будь-якому разі протягом п’яти років від дня її вчинення. Якщо адміністративний орган відхиляє вимогу, позов подається протягом установленого строку, відлік якого починається з дня, наступного за днем повідомлення про відмову; якщо орган не відповідає протягом тридцяти днів, позов подається після закінчення цього строку. Строк подання позову до адміністративних судів становить шістдесят днів. Строки в один і п’ять років не є строками подання позову, а є строками для звернення — неврахування цієї відмінності може призвести до втрати права. Відповідний регламент також передбачає, що у зверненні до адміністративного органу суми матеріальної та моральної шкоди мають бути зазначені окремо.
Для медичного втручання потрібна згода пацієнта; для великих хірургічних втручань ця згода відповідно до закону має бути письмовою, а починаючи з 24 липня 2025 року згода може бути отримана також в електронній формі. Вимога щодо інформованої згоди врегульована на рівні підзаконного нормативного акта, який передбачає інформування про все — від перебігу хвороби до варіантів лікування та можливих ускладнень; ця інформація надається у формі, зрозумілій пацієнту, медичним працівником, який здійснюватиме втручання, форма згоди підписується у двох примірниках, один із яких передається пацієнту. Ніхто не може бути підданий медичному втручанню не відповідно до наданої ним згоди; втручання має залишатися в межах наданої згоди, а згода, отримана протиправно, є недійсною. Вплив неналежного отримання згоди на відповідальність за відшкодування шкоди у законодавстві не врегульовано; на практиці визнається, що порушення обов'язку інформування саме по собі породжує відповідальність.
Щодо страхування та розслідування існують ще два окремі режими. Для лікарів, які працюють у приватних медичних закладах або здійснюють професійну діяльність самостійно, обов'язкове страхування професійної фінансової відповідальності є обов'язковим за законом; щодо працівників приватних закладів страхування оформлює заклад, а половину страхової премії сплачує роботодавець. Щодо кримінального розслідування, у справах, порушених у зв'язку з діями лікарів, стоматологів та інших медичних працівників під час огляду, діагностики й лікування, застосовується спеціальний порядок отримання дозволу, а дозвіл на проведення розслідування надає Рада з професійної відповідальності; цей режим також поширюється на осіб, які працюють у приватних медичних закладах та університетах, заснованих фондами. Починаючи з 1 березня 2024 року адміністрація, вступаючи у права медичного працівника, вимагає від страхової компанії, у якій оформлено обов'язкове страхування професійної фінансової відповідальності, відшкодування виплаченої суми.
Договірне відшкодування та відшкодування шкоди, завданої майну
Шкода не завжди має бути тілесною. Збитки, що виникають унаслідок порушення договору, шкода, завдана речам, та втрати майна також підлягають відшкодуванню.
Основна відмінність між двома режимами полягає в тягарі доказування і змінюється лише щодо елемента вини. У деліктному праві потерпілий зобов'язаний довести свою шкоду та вину особи, яка її завдала. У разі порушення договору кредитор також доводить наявність шкоди та порушення; відмінність полягає в тому, що боржник несе відповідальність, якщо не доведе, що йому не можна приписати жодної вини. Закон також передбачає, що положення про деліктну відповідальність за аналогією застосовуються до випадків порушення договору; тому у випадках, коли розмір шкоди не може бути точно доведений, правила щодо визначення та зменшення відшкодування на розсуд судді діють в обох режимах.
Одна й та сама подія може становити як порушення договору, так і делікт. У таких випадках закон не залишає вибір на розсуд потерпілого: суд, якщо потерпілий не вимагав іншого або якщо законом не передбачено інше, ухвалює рішення за підставою відповідальності, що надає потерпілому найкращу можливість відшкодування. Тобто становище потерпілого — це не право вибору, а можливість перешкодити такому вибору суду. Це правило має наслідки передусім щодо відмінностей у позовній давності та тягарі доказування.
Щодо шкоди, завданої майну, у законі немає спеціальної норми; деталі цього виду шкоди розглядаються нижче в розділі про складові відшкодування.
Договірний аспект збитків, що виникають із комерційних відносин, додатково розглядається на сторінках комерційного права та договірного права.
Покроковий процес
Як відбувається пред’явлення вимоги про відшкодування шкоди?
Визначення підстави відповідальності та особи, відповідальної за неї
Першим кроком є не розрахунок розміру шкоди, а визначення правової підстави відповідальності. Це визначення одночасно впливає на юрисдикцію суду, тягар доказування, застосовний строк позовної давності та кроки, які необхідно завершити до пред’явлення позову.
Щодо підсудності закон не встановлює єдиного правила, і правила підсудності належать до публічного порядку. Як правило, позови про відшкодування шкоди, що виникають із делікту, розглядаються судом загальної юрисдикції (asliye hukuk mahkemesi). Натомість вимоги, що ґрунтуються на договорі страхування, з огляду на те, що страхове право врегульоване в Турецькому торговому кодексі, вважаються комерційними спорами незалежно від того, чи є сторони комерсантами, і належать до комерційного суду (asliye ticaret mahkemesi). Справи, що виникають із трудових відносин та нещасних випадків на виробництві, розглядаються трудовим судом; справи, що виникають зі споживчих правочинів, розглядаються судом у справах захисту прав споживачів; справи, стороною в яких є Установа соціального забезпечення або Турецька установа з працевлаштування, також належать до трудового суду. У випадках, коли нещасний випадок пов’язаний із комерційним підприємством обох сторін, справа також розглядається комерційним судом. Справи про відповідальність, що виникають із Закону про дорожній рух, включаючи справи про шкоду, завдану транспортними засобами, що належать державі та іншим публічним установам, розглядаються в судах загальної юрисдикції, і той факт, що потерпіла особа є державним службовцем, не впливає на це правило.
На цьому етапі у сукупності досліджуються місце та дата події, протоколи про дорожньо-транспортну пригоду чи іншу подію, за наявності — матеріали кримінального провадження, медична документація та висновки, страхові поліси, а також документи щодо правовідносин, які породжують відповідальність. Якщо відповідальних осіб кілька, додатково оцінюється, чи несуть вони відповідальність спільно чи окремо.
Досудові звернення
Деякі вимоги про відшкодування шкоди передбачають етап, який необхідно завершити до подання позову; якщо це звернення є процесуальною передумовою позову і його пропущено, позов відхиляється з процесуальних підстав. Однак не існує єдиного правила щодо того, яка вимога підлягає якій попередній умові, і це одна з найбільш заплутаних питань на практиці.
До подання позову до страховика у справах про дорожньо-транспортні пригоди необхідно зробити письмове звернення до відповідної страхової організації. Медіація як процесуальна передумова позову є окремим інститутом, і її сфера визначається не законом про медіацію, а відповідним законом для кожного виду спору. Практичний наслідок цього такий: оскільки позов про відшкодування шкоди до страховика вважається комерційною справою, а його предметом є грошова сума, за загальним правилом він підлягає медіації як процесуальній передумові позову; у такому разі дві попередні умови накладаються одна на одну. Натомість позов про відшкодування шкоди до особи, яка експлуатує транспортний засіб, або до водія ґрунтується на делікті, тому за загальним правилом не підпадає під цю сферу і подається безпосередньо до суду. З цього правила є винятки: якщо аварія пов'язана з комерційною діяльністю обох сторін, справа вважається комерційною і підпадає під медіацію як процесуальну передумову позову; якщо вона виникла в межах відносин працівник–роботодавець — як трудовий спір; якщо перевезення має характер споживчого правочину — як споживчий спір. Тому попередня умова визначається окремо для кожного відповідача. Щодо позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, що випливають із нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а також пов'язаних із ними позовів про встановлення факту, оспорювання та регресу, закон передбачає чіткий виняток; у цих справах медіація не є процесуальною передумовою позову. Це не перешкоджає сторонам добровільно звернутися до медіації.
У випадках, коли солідарно відповідальних осіб мають намір притягнути до відповідальності разом в одному позові, ця відмінність має особливе значення: щодо страховика вимога про медіацію має бути виконана окремо, інакше позов проти такого відповідача буде відхилено через відсутність процесуальної передумови. Слід також враховувати, що під час процедури медіації перебіг позовної давності зупиняється, але не переривається. Якщо позов було відхилено через передчасне подання, і за цей час сплив строк позовної давності, закон передбачає додатковий строк у шістдесят днів.
У випадках вимог про адміністративну відповідальність до подання позову є обов’язковим звернення до адміністративного органу, яке регулюється власним строковим режимом; цей порядок було розглянуто вище в розділі про відповідальність лікаря та медичного закладу.
Позов, доказування та розрахунок
На етапі судового розгляду два окремі питання розглядаються разом: наявність відповідальності та розмір шкоди.
Щодо наявності відповідальності досліджуються вина, причинний зв'язок та протиправність; у випадках відповідальності, що не ґрунтується на вині, обговорення вини замінюється доведенням підстав звільнення від відповідальності. Встановлені у кримінальній справі обставини можуть бути подані як докази у цивільній справі; сам перебіг кримінального провадження розглядається на сторінці кримінальне право. Закон встановив з цього питання чітке положення, передбачивши, що цивільний суддя, вирішуючи питання про наявність вини та здатність розрізняти значення своїх дій, не зв'язаний положеннями кримінального права щодо відповідальності та виправдувальним вироком, постановленим кримінальним суддею; рішення кримінального судді щодо оцінки вини та визначення шкоди також не є обов'язковим для цивільного судді. Положення лише перелічує ці чотири аспекти і не згадує про встановлення фактичних обставин кримінальним судом; тому не слід робити висновок, що рішення кримінального суду не має жодного впливу на цивільну справу.
Щодо розміру шкоди, потерпілий зобов'язаний довести свою шкоду. Закон передбачає, що у випадках, коли розмір не може бути точно доведений, суддя визначає розмір шкоди відповідно до засад справедливості, враховуючи звичайний перебіг подій та заходи, вжиті потерпілим. У випадках тілесних ушкоджень та смерті розрахунок здійснюється шляхом експертного дослідження на основі відсотка втрати працездатності та даних про дохід.
Щодо того, як вимога має бути заявлена у позовній заяві, 2026 року відбулася важлива зміна. Для вимог про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, та про відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника положенням, що набрало чинності 31 липня 2026 року, передбачено новий шлях: у випадках, коли позов подано лише про частину вимоги, предмет позову може бути збільшений лише одноразово та без застосування заборони на розширення позовних вимог до завершення з'ясування обставин справи по суті; у цьому разі вважається, що перебіг позовної давності також щодо збільшеної частини перервано з дати подання позову. Підвищення вимоги після отримання висновку експерта можливе таким чином. Закон також містить перехідне положення: щодо позовів, поданих до цієї дати, продовжує застосовуватися попереднє регулювання. Цією ж зміною передбачено, що строк між судовими засіданнями не може перевищувати трьох місяців, а у випадках, коли це є необхідним, зокрема через тривалість експертного дослідження, судді надано повноваження визначати довший строк із зазначенням обґрунтування.
Рішення, відсотки та виконавче провадження
Дата, з якої починають нараховуватися проценти за вимогою про відшкодування шкоди, залежить від підстави відповідальності, і в цій сфері визначальною є зміна, внесена у 2026 році.
Загальне правило прямо врегульоване законом: за деліктом боржник вважається таким, що прострочив, на дату вчинення діяння; тобто окремого попередження не потрібно. Натомість положення, яке набуло чинності 31 липня 2026 року, для деліктів та подій, що завдали шкоди, які відбулися після цієї дати, розділило початок нарахування процентів на дві категорії для втрат, що виникають унаслідок зменшення або втрати працездатності, та для втрат у зв'язку з втратою годувальника: на відшкодування за період, коли дохід потерпілого або годувальника був відомий, законні проценти нараховуються з дати події, а на відшкодування за період, коли дохід не міг бути відомий, — з дати ухвалення рішення суду. Цією ж зміною передбачено, що платежі, здійснені до початку розслідування з метою виконання зобов'язання, зараховуються пропорційно до суми відшкодування, визначеної з урахуванням дати платежу. Ці положення застосовуються лише до подій, що відбулися після зазначеної дати; щодо попередніх подій зберігає чинність попередня редакція статті.
Метод визначення законної процентної ставки також змінився 31 липня 2026 року; для цієї зміни не передбачено перехідного положення, пов'язаного з датою події.
Щодо вимог, що ґрунтуються на договорі, проценти визначаються за правилами про прострочення; щодо вимог до страховика визначальним є строк оплати, передбачений полісом та законодавством.
Закон також передбачає дві гнучкі можливості. Якщо обсяг тілесної шкоди на момент винесення рішення неможливо точно визначити, суддя може зарезервувати за собою право змінити розмір відшкодування протягом двох років з моменту набрання рішенням законної сили. Якщо потерпілий надасть переконливі докази обґрунтованості своєї вимоги та якщо цього вимагатиме його економічне становище, суддя за клопотанням може постановити про здійснення відповідачем тимчасової виплати; здійснені тимчасові виплати зараховуються у присуджене відшкодування.
На етапі виконання рішення процедури стягнення, арешту та продажу майна здійснюються за правилами виконавчого провадження. Якщо відповідальна особа застрахована, можливість стягнення обмежена лімітом поліса; за частину, що перевищує ліміт, вимога пред'являється до відповідальної особи. Коли страховик виплачує відшкодування, він юридично заступає місце застрахованої особи; якщо він частково відшкодував шкоду, застрахована особа зберігає право звернення до відповідальних осіб за рештою суми. Виконавчий аспект розглядається на сторінці виконавче провадження та банкрутство.
Що можна вимагати
Складові відшкодування
Матеріальне відшкодування
Перелічуючи види тілесної шкоди, закон вживає вислів "зокрема такі", тобто цей перелік не є вичерпним, а має прикладний характер. До перелічених видів належать витрати на лікування, втрата заробітку, втрати внаслідок зменшення або втрати працездатності, а також втрати внаслідок підриву економічного майбутнього.
Останні два пункти врегульовані окремими положеннями і не повторюють один одного. Закон лише називає ці пункти, не визначаючи їхнього змісту; на практиці вважається, що втрата внаслідок зменшення працездатності охоплює зниження спроможності особи отримувати дохід, а втрата внаслідок підриву економічного майбутнього — послаблення її становища у трудовій сфері. Оскільки перелік є прикладним, будь-який вид шкоди, не зазначений у переліку, також можна вимагати на підставі загальних положень.
На практиці ступінь втрати працездатності визначається на підставі звіту, складеного після завершення лікування; тому розрахунок, здійснений під час лікування, має тимчасовий характер. Закон пропонує два окремі рішення щодо цієї невизначеності: якщо обсяг неможливо точно визначити на момент ухвалення рішення, суд може залишити за собою право змінити рішення про відшкодування, а за наявності відповідних умов — ухвалити рішення про тимчасову виплату під час судового розгляду. Обидва механізми розглянуто у наведеному вище розділі про процес.
Форма виплати також визначається на розсуд судді: він визначає обсяг відшкодування та форму його виплати, враховуючи обставини справи та, зокрема, тяжкість вини; якщо ухвалено рішення про виплату відшкодування у формі періодичних платежів, боржник зобов'язаний надати забезпечення. Це правило забезпечує практичний захист кредитора у справах, де ухвалено рішення про довгострокову виплату.
Втрата утримання
Збитки, завдані внаслідок смерті, також перелічені із застереженням "зокрема": витрати на поховання, у разі якщо смерть не настала негайно, — витрати на лікування, а також втрати, що виникли внаслідок зменшення або втрати працездатності, та втрати осіб, які внаслідок смерті позбулися утримання від померлого.
Друга позиція — це позиція, яку закон пов'язує з єдиною умовою: якщо смерть не настала негайно, то окремо від витрат на поховання та втрат через позбавлення утримання за проміжний період зазначаються витрати на лікування та втрата працездатності. Тому те, чи настала смерть одночасно з нещасним випадком, безпосередньо впливає на складові вимог.
Вважається, що відшкодування за позбавлення утримання є вимогою, незалежною від статусу спадкоємця: визначальним є те, чи фактично надавав померлий утримання та чи продовжував би він його надавати. Тому визнається, що особа, яка відмовилася від спадщини, також може вимагати це відшкодування, натомість саме по собі набуття статусу спадкоємця не надає права на це відшкодування.
Відшкодування моральної шкоди
Відшкодування моральної шкоди є не компенсацією матеріальних втрат, а вимогою, спрямованою на компенсацію зменшення особистих немайнових благ. Закон передбачає, що у разі порушення тілесної цілісності суд може, враховуючи особливості події, постановити про виплату потерпілому відповідної суми грошей.
Крім того, закон передбачає другий випадок: у разі тяжкого тілесного ушкодження або смерті може бути постановлено про виплату відшкодування моральної шкоди потерпілому або також близьким померлого. Оскільки ці два випадки врегульовані в одному реченні, право вимоги близьких не обмежується лише випадком смерті — воно виникає також у разі тяжкого тілесного ушкодження.
Розмір визначається суддею з урахуванням особливостей події. Особливі межі, що стосуються розрахунку відшкодування за тілесну шкоду та відшкодування за втрату утримання, не застосовуються до відшкодування моральної шкоди; критерієм тут, за власним формулюванням закону, є особливості події.
Майнова та інша шкода
Щодо шкоди, завданої майну, правилом є відшкодування зменшення вартості майна потерпілого. У законі немає спеціальної норми щодо способу розрахунку такої шкоди; відповідно до загальних положень вважається, що у разі шкоди, яку можна усунути ремонтом, беруться до уваги витрати на ремонт, а якщо ремонт є економічно недоцільним — різниця між вартістю майна до завдання шкоди та його вартістю у пошкодженому стані. Зниження вартості майна, що зберігається після ремонту, також може стягуватися як окремий елемент.
Щодо цього елемента важливі два обмеження. Спеціальні положення щодо розрахунку відшкодування за тілесні ушкодження та позбавлення утримання — включно із забороною зарахування та правилами щодо відсотків — не поширюються на шкоду, завдану майну; тут застосовуються загальні положення. Друге обмеження стосується страхування: питання про те, чи охоплюється цей елемент страховим покриттям, визначається за полісом, причому обсяг і ліміти обов’язкового та добровільного страхування є різними. Щодо частини, яка перевищує покриття обов’язкового страхування, слід звертатися до відповідальної особи.
Підстава відповідальності
Вина, відповідальність без вини та підстави для зменшення відшкодування
За відповідальності, що ґрунтується на вині, від особи, яка зазнала шкоди, очікується доведення протиправного діяння, шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діянням та шкодою, а також вини заподіювача. Закон прямо це врегулював і поклав на потерпілого тягар доведення шкоди та вини заподіювача шкоди. Особа, яка винним і протиправним діянням завдала шкоди іншому, зобов'язана відшкодувати цю шкоду; закон також передбачає, що особа, яка завдала шкоди умисно, діянням, що суперечить моралі, навіть якщо не існує правової норми, яка забороняє таке діяння, що завдає шкоди, також несе відповідальність.
Натомість закон у деяких випадках встановлює відповідальність незалежно від вини, і ці випадки поділяються на дві категорії. Це розмежування на сайті часто плутають.
Перша група — це відповідальність за недбалість, і тут відповідальна особа може звільнитися від відповідальності, довівши, що вона виявила необхідну дбайливість. Особа, яка використовує найману працю, зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану її працівником іншим особам під час виконання дорученої роботи; однак вона не несе відповідальності, якщо доведе, що виявила необхідну дбайливість при виборі працівника, наданні інструкцій щодо роботи та здійсненні нагляду та контролю, щоб запобігти виникненню шкоди. Ці три умови застосовуються сукупно. Щодо підприємства критерій для особи, яка використовує найману працю, є суворішим: тут відповідальність настає, якщо не доведено, що організація роботи підприємства була придатною для запобігання виникненню шкоди, а не лише особиста дбайливість. Право регресу особи, яка використовує найману працю, до працівника за виплачену компенсацію можливе лише в межах, у яких працівник сам несе відповідальність. У відповідальності особи, яка утримує тварину, існує подібна можливість звільнення; тут відповідальною особою є не власник тварини, а особа, яка постійно або тимчасово взяла на себе її догляд та управління.
Друга група — це відповідальність, об'єктивна у власному розумінні, і тут можливість звільнення шляхом доведення дбайливості відсутня. Відповідальність власника будівлі належить до цієї групи: власник будівлі або іншої споруди зобов'язаний відшкодувати шкоду, що виникає внаслідок дефектів у їх будівництві або недоліків у їх утриманні, і закон не передбачає тут застереження про звільнення, як у положеннях про відповідальність за недбалість. Відповідальність покладається на власника; особи, які мають право узуфрукту та право проживання, несуть відповідальність солідарно з власником лише за шкоду, що виникає внаслідок недоліків у їх утриманні. Відповідальність за джерело підвищеної небезпеки також належить до цієї групи: якщо шкода виникає внаслідок діяльності підприємства, що становить значну небезпеку, власник підприємства та, за наявності, особа, яка його експлуатує, несуть солідарну відповідальність. Закон визначає таке підприємство як таке, що, з огляду на його характер або використовувані матеріали, обладнання чи енергію, здатне спричиняти часту або тяжку шкоду навіть якщо було виявлено всю дбайливість, яку можна очікувати від спеціаліста в цій сфері. Оскільки спеціальні положення про відповідальність, передбачені для певних випадків небезпеки, зберігають силу, до відповідальності особи, яка експлуатує транспортний засіб, застосовується спеціальне регулювання Закону про дорожній рух (Karayolları Trafik Kanunu). Крім того, закон передбачає, що навіть якщо діяльність була дозволена правовим порядком, потерпілі можуть вимагати компенсування завданої шкоди у справедливому розмірі.
Якщо кілька осіб спільно завдали шкоди або несуть відповідальність за ту саму шкоду з різних підстав, застосовуються положення про солідарну відповідальність; потерпілий може вимагати повного відшкодування від будь-кого з відповідальних осіб. У внутрішніх відносинах між відповідальними особами під час розподілу враховуються тяжкість вини та інтенсивність створеної небезпеки; особа, яка сплатила більше, ніж припадає на її частку, має право вимагати від інших осіб регресного відшкодування надмірно сплаченої суми та набуває права потерпілого в порядку суброгації.
Розмір відшкодування не завжди має дорівнювати всій сумі шкоди. Турецький закон про зобов'язання передбачає два окремі положення щодо зменшення відшкодування. Якщо потерпілий погодився на дію, що завдала шкоди, або сприяв виникненню чи збільшенню шкоди, або погіршив становище особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, суд може зменшити відшкодування або повністю скасувати його. Крім того, існує окрема можливість зменшення відшкодування, що залежить від суворіших умов: якщо особа, зобов'язана відшкодувати шкоду, спричинила її через легку вину, унаслідок сплати відшкодування зазнає зубожіння і цього вимагають принципи справедливості, суд може зменшити відшкодування. Усі три умови мають бути виконані сукупно; інакше на це положення посилатися не можна, а передбаченим тут наслідком є лише зменшення відшкодування, а не його повне скасування.
Щодо питання зарахування виплат, отриманих потерпілим, у рахунок відшкодування закон, всупереч очікуванням, встановив заборону. Виплати соціального забезпечення, які повністю або частково не підлягають регресу (зворотній вимозі), а також виплати, що не мають мети виконання зобов’язання, не можуть бути враховані при визначенні шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, та шкоди у зв’язку із втратою годувальника і не підлягають вирахуванню зі шкоди або відшкодування. Зарахування можливе лише щодо виплат, які не підпадають під цю заборону, тобто виплат соціального забезпечення, що підлягають регресу, та виплат, що мають мету виконання зобов’язання. Тому не слід виходити з припущення, що кожна виплата, здійснена Установою, буде вирахувана з відшкодування.
Те саме положення містить ще одну заборону: відшкодування, розраховане щодо шкоди у зв’язку із втратою годувальника та шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, не може бути збільшене або зменшене з огляду на його розмір на підставі міркувань справедливості. Ця заборона не стосується відшкодування моральної шкоди; у справах про моральну шкоду суддя, враховуючи особливості події, визначає відповідну суму.
Нарешті, процесуальний момент безпосередньо впливає на результат: якщо не заявлено про сплив позовної давності, суддя не може врахувати це з власної ініціативи. Вимога, щодо якої сплив строк позовної давності, не буде відхилена з цієї підстави, якщо протилежна сторона не заявить відповідне заперечення. Водночас попередня відмова від позовної давності не допускається.
Строки
Позовна давність за вимогами про відшкодування шкоди
Позовна давність у вимогах про відшкодування шкоди змінюється залежно від підстави вимоги, а в окремих випадках передбачає одночасне застосування двох строків: короткого строку, пов’язаного з моментом дізнання, та граничного строку, пов’язаного з діянням або подією. Оскільки короткий строк починає перебіг із моменту дізнання, він може почати спливати навіть через роки після події; граничний строк у будь-якому разі обчислюється від дати події та не залежить від моменту дізнання. Для вимог, що ґрунтуються на договорі, строк починає перебіг із моменту настання строку виконання зобов’язання; тривалість строку залежить від типу договору — якщо законом не передбачено інше, він становить десять років, а для договорів доручення та підряду за загальним правилом — п’ять років.
Існує важливий виняток із цього правила: якщо відшкодування шкоди виникає з діяння, за вчинення якого передбачено покарання і для якого кримінальні закони встановлюють довший строк позовної давності, то в цивільній справі застосовується цей довший строк. Це правило фактично подовжує загальні строки для вимог про відшкодування шкоди, що виникають із тяжких кримінальних діянь.
| Підстава | Короткий строк | Максимальний строк | Початок |
|---|---|---|---|
| Делікт (загальний) | 2 років | 10 років | дата, коли стало відомо / дата вчинення діяння |
| Дорожньо-транспортна пригода — матеріальна шкода | 2 років | 10 років | дізнання / день аварії |
| проти страховика — страхування відповідальності (не пов’язане з ДТП) | — | 10 років | подія, що є предметом страхування |
| Порушення договору (загальне) | — | 10 років | настання строку виконання |
| Договір доручення / підряду | — | 5 років | настання строку виконання |
| Нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання | — | 10 років | настання строку виконання |
| Регрес між солідарними боржниками (загальні положення) | 2 років | 10 років | здійснення платежу та встановлення відповідальної особи |
| Відшкодування шкоди, що виникла внаслідок кримінального правопорушення | строк давності у кримінальному праві | строк давності у кримінальному праві | відповідно до кримінального законодавства |
Важливим є обмеження, зазначене в другому рядку таблиці: спеціальне положення про строки давності для дорожньо-транспортних пригод за своїм буквальним змістом стосується лише майнової шкоди і не регулює, який строк застосовується до вимоги про відшкодування моральної шкоди. У такому випадку це положення відсилає до загальних норм. Ще одна відмінність строку давності для дорожньо-транспортних пригод від загального строку для деліктів полягає в моменті початку перебігу верхньої межі строку: тут строк обчислюється від дня пригоди.
Щодо двох рядків у таблиці важливе значення має правило пріоритету. Десятирічний строк, який обчислюється від моменту настання страхового випадку для страховиків відповідальності, є загальним правилом; однак оскільки закон зберігає чинність положень інших законів, до вимог, що ґрунтуються на обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, застосовується спеціальний строк, встановлений Законом про дорожній рух. Існує також відмінність щодо регресу: верхня межа строку, зазначена в таблиці, стосується загального положення, для регресу у справах про дорожньо-транспортні пригоди верхня межа не передбачена. Щодо вимог, що виникають із медичних послуг, питання строку розглянуто вище в розділі про відповідальність лікарів та медичних закладів.
Для вимог про відшкодування шкоди, що виникла внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, законодавство про соціальне забезпечення чи законодавство про трудові суди не передбачає спеціального строку позовної давності. Оскільки ці вимоги підпорядковані положенням про відповідальність, що виникає у зв’язку з порушенням договору, застосовується загальний десятирічний строк позовної давності. У позові, пред’явленому до третіх осіб, які не мають із роботодавцем договору про надання послуг, застосовується строк позовної давності у зв’язку з деліктом. Щодо початку перебігу позовної давності закон не встановлює спеціального регулювання для нещасних випадків на виробництві; у практиці визнається, що у випадках, коли ступінь постійної втрати працездатності остаточно визначається пізніше, початок перебігу строку відкладається.
Адміністративна відповідальність перебуває поза цією таблицею і має іншу структуру. Тут діє не строк позовної давності, а двоступенева система, що складається зі строку звернення до адміністративного органу та строку подання позову; її деталі розглянуто вище.
Переривання та зупинення перебігу позовної давності становлять окрему тему. Закон перелічує підстави переривання у двох групах: визнання боржником боргу — зокрема, сплата відсотків, часткове виконання зобов’язання, надання застави або залучення поручителя — та звернення кредитора до суду чи арбітражу шляхом подання позову або заявлення заперечення, ініціювання виконавчого провадження або звернення до маси банкрутства. Звернення до медіації не належить до цих підстав; під час медіаційної процедури перебіг позовної давності зупиняється, а не переривається. Після переривання починає перебігати новий строк; якщо борг визнано борговим документом або встановлено рішенням суду чи арбітражу, новий строк завжди становить десять років.
Питання про те, щодо кого переривання має наслідки, врегульовано всупереч тому, що можна було б очікувати на практиці. Коли перебіг давності переривається щодо одного із солідарних боржників або боржників неподільного зобов’язання, він вважається перерваним також щодо інших; переривання щодо основного боржника перериває строк і щодо поручителя, натомість переривання щодо поручителя не має наслідків для основного боржника. Тобто переривання за загальним правилом поширюється. Правило особистої дії стосується не переривання, а відмови від давності: відмова одного із солідарних боржників від застосування давності не може бути протиставлена іншим. У дорожньо-транспортних пригодах цей ефект є ще ширшим і двостороннім: якщо перебіг давності перервано щодо особи, зобов’язаної до відшкодування, він вважається перерваним також щодо страховика, а перерваний щодо страховика перебіг вважається перерваним і щодо особи, зобов’язаної до відшкодування. Практичним наслідком цього є те, що поки досудова процедура щодо страховика триває, позов, пред’явлений до експлуатанта транспортного засобу, перериває перебіг давності також стосовно страховика.
Іноземний елемент
Справи про відшкодування шкоди з іноземним елементом
Заподіяння шкоди іноземною особою, заподіяння шкоди іноземній особі або настання події за кордоном додає до справи про відшкодування шкоди додаткові процесуальні кроки. У таких місцях, як Аланія, де багато туристів та іноземних мешканців, ця тема може поставати у справах про дорожньо-транспортні пригоди.
Застосовне право
У зобов'язаннях, що виникають із делікту, загальним правилом є право країни, де було вчинено делікт. Якщо місце вчинення діяння та місце настання шкоди знаходяться в різних країнах, застосовується право країни, де настала шкода. Якщо ж зобов'язальні відносини тісніше пов'язані з іншою країною, застосовується право цієї країни. Закон також передбачає дві можливості: якщо право, що застосовується до делікту або до договору страхування, це дозволяє, потерпілий може пред'явити вимогу безпосередньо до страховика відповідальної особи; а сторони можуть після вчинення делікту прямо обрати право, що підлягає застосуванню.
Той факт, що сторони в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася в Туреччині, є іноземцями, за загальним правилом не перешкоджає застосуванню турецького права.
Іноземний транспортний засіб, Зелена карта та Гарантійний рахунок
Щодо шкоди, заподіяної в Туреччині транспортними засобами, зареєстрованими за кордоном, визначальним є те, чи має транспортний засіб чинне забезпечення на території Туреччини. Закон передбачає, що якщо транспортні засоби з іноземними номерними знаками не мають страхування, чинного в Туреччині, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності оформлюється під час їх в'їзду на територію Туреччини. Крім того, страховий документ, виданий відповідно до міжнародної конвенції про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, також може вважатися чинним у нашій країні. Відповідною установою цієї системи в Туреччині є Бюро автотранспортних засобів Туреччини, і Бюро зобов'язане забезпечувати врегулювання та ліквідацію збитків, заподіяних цими транспортними засобами, у межах страхових договорів, укладених за кордоном та визнаних чинними в нашій країні.
Щодо порядку виплати, процес є таким: файли справ щодо збитків у цьому випадку оформлюються Бюро, і відшкодування сплачується з Гарантійного рахунку. Слід враховувати, що потерпіла особа не звертається безпосередньо до Гарантійного рахунку; до нього звертається Бюро.
Обсяг Гарантійного рахунку, однак, є вужчим, ніж зазвичай вважають, і значною мірою обмежується тілесною шкодою. У випадках, коли застраховану особу не встановлено, у разі шкоди, завданої особами, які не уклали договору страхування, у межах страхових сум, а також у разі аварії за участю викраденого або пограбованого транспортного засобу — в останньому випадку лише якщо особа, яка експлуатує транспортний засіб, не несе відповідальності відповідно до закону — до Гарантійного рахунку можна звертатися лише щодо тілесної шкоди, завданої особі. Єдиним випадком, коли також покривається матеріальна шкода, є анулювання ліцензії страхової компанії або її банкрутство. В інших випадках покриття шкоди, завданої майну, з Гарантійного рахунку залежить від рішення Президента. Гарантійний рахунок не має окремої межі страхового покриття; виплата здійснюється у межах чинних сум страхового покриття, визначених відповідним обов’язковим страхуванням.
Юрисдикція, страхове покриття та судове повідомлення
У справах, що виникають із деліктів, закон, окрім суду за місцем проживання відповідача, передбачає ще чотири альтернативні місця підсудності: місце вчинення делікту, місце виникнення шкоди, місце, де існує ймовірність виникнення шкоди та місце проживання потерпілого. У позовах про відшкодування шкоди, що виникають унаслідок нещасного випадку на виробництві, також компетентним є суд за місцем нещасного випадку або виникнення шкоди, а також суд за місцем проживання потерпілого працівника; угоди про підсудність, що суперечать цим положенням, є недійсними. Можливість укладати угоди про підсудність загалом надається лише комерсантам та публічним юридичним особам.
Спеціальне правило підсудності щодо дорожньо-транспортних пригод було звужено у 2024 році. Рішенням Конституційного Суду з відповідної норми виключено слово "merkez", і тепер позови про цивільно-правову відповідальність, що виникає внаслідок дорожньо-транспортних пригод, можуть пред’являтися до одного із судів за місцезнаходженням філії страховика або агента, який уклав договір страхування, або до суду за місцем, де сталася дорожньо-транспортна пригода. Місцезнаходження страховика більше не є місцем підсудності за цією нормою.
Щодо забезпечення існують два окремі режими, які не слід змішувати. Обов’язок надання забезпечення за процесуальним законом стосується позивача — громадянина Туреччини, який не має звичайного місця проживання в Туреччині. Що ж до іноземних фізичних та юридичних осіб, то в законодавстві про міжнародне приватне право є окрема норма: іноземні фізичні та юридичні особи, які подають позов до турецького суду, вступають у справу або беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані надати забезпечення, визначене судом, для покриття витрат на провадження та відшкодування збитків і втрат іншій стороні. Оскільки в цій нормі немає застереження про "звичайне місце проживання", її сфера застосування ширша, ніж у нормі процесуального закону. Суд звільняє від надання забезпечення на засадах взаємності.
Вручення судових документів відповідачеві, який перебуває за кордоном, за загальним правилом здійснюється через компетентний орган цієї країни та в межах міжнародних договорів, стороною яких є Туреччина; якщо адресат є громадянином Туреччини, вручення може здійснюватися також через Посольство або Консульство Туреччини в цій країні. Такий порядок суттєво подовжує строк розгляду справи, і це необхідно враховувати із самого початку під час планування справи.
Визнання та виконання іноземних судових рішень
На підставі рішення іноземного суду не можна безпосередньо розпочати виконавче провадження в Туреччині; спочатку необхідно отримати від компетентного турецького суду рішення про виконання (тенфіз). Компетентним судом є суд першої інстанції (asliye mahkemesi), і такі справи розглядаються за спрощеною процедурою судового розгляду. Визнання (таніма) забезпечує прийняття рішення як остаточного доказу або як такого, що має преюдиційну силу; можливість виконання ж залежить від тенфізу.
Серед умов, необхідних для тенфізу, є взаємність; ця умова може бути забезпечена угодою, що ґрунтується на принципі взаємності, нормою закону відповідної держави, яка уможливлює виконання рішень турецьких судів, або фактичною практикою. Закон чітко передбачає, що ця умова не вимагається при визнанні. Інші умови, що можуть призвести до відмови у задоволенні клопотання про тенфіз, включають те, що рішення ухвалено у справі, яка не належить до виключної юрисдикції турецьких судів, відсутність явної суперечності публічному порядку, а також належне повідомлення або представництво особи, проти якої вимагається тенфіз. Щодо рішень про відшкодування шкоди найбільш обговорюваною на практиці з цих умов є перевірка дотримання публічного порядку. Закон не передбачає окремого режиму для рішень про відшкодування шкоди, і ці рішення підпадають під ті самі положення, що й інші рішення у цивільних справах. Також слід враховувати, що касаційна скарга зупиняє виконання.
Критерії оцінки
Критерії оцінювання вимог про відшкодування шкоди
Порядок, якого слід дотримуватися у вимозі про відшкодування шкоди, визначається з огляду на те, з яких правовідносин виникла шкода, чи ґрунтується відповідальність на вині, чи має відповідальна особа страхове покриття та скільки часу минуло з моменту події. Під час цієї оцінки сукупно розглядаються протоколи фіксації події, медичні записи та висновки, за наявності — матеріали кримінального провадження, страхові поліси та документи про доходи.
У випадках тілесного ушкодження та смерті визначальними є відсоток втрати працездатності, те, чи завершено лікування, та наявність відносин утримання. У справах про майнову шкоду на перший план виходять можливість відновлення, зниження вартості та обсяг покриття за полісом. Звернення, які необхідно подати до пред’явлення позову, а також питання про застосування медіації як обов’язкової досудової умови в кожній справі визначаються окремо; враховується, що щодо різних відповідачів у межах тієї самої події можуть діяти різні передумови.
У справах за участю іноземної сторони або з іноземним елементом додатково оцінюються застосовне право, юрисдикція, забезпечення, вручення судових документів та виконання іноземних рішень.
У конкретних спорах правова оцінка змінюється залежно від особливостей події та шкоди.
Серед напрямів діяльності бюро — спори у сфері відшкодування шкоди. Для запиту на консультацію можна звернутися через сторінку контактів.
Поширені запитання
Часті запитання
Чи можу я після дорожньо-транспортної пригоди одразу подати позов?
Перш ніж пред'являти позов до страховика, необхідно подати письмову заяву відповідній страховій установі. Якщо страхова установа не надасть письмової відповіді протягом щонайпізніше п'ятнадцяти днів з дати подання заяви або надана відповідь не задовольнить вимогу, можна пред'явити позов або звернутися до Комісії зі страхового арбітражу. Страховик повинен здійснити виплату протягом восьми робочих днів після передачі йому документів. Крім того, позов, пред'явлений до страховика, вважається комерційним позовом і, оскільки його предметом є певна грошова сума, за загальним правилом також підлягає обов'язковому медіаційному провадженню як умові подання позову; тобто послідовно застосовуються дві передумови. Позов же, пред'явлений до особи, яка експлуатує транспортний засіб, або водія, за загальним правилом не входить до цієї сфери, оскільки ґрунтується на делікті.
Що буде, якщо транспортний засіб, який потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, не застрахований?
У разі шкоди, завданої особою, яку неможливо встановити, та особами, які не уклали страховку, постає питання про Гарантійний фонд. Однак у таких випадках сфера його застосування обмежується лише тілесними ушкодженнями; єдиним випадком, коли відшкодовується також майнова шкода, є анулювання ліцензій страхової компанії або її банкрутство. Для звернення до Фонду у пригоді за участю викраденого або захопленого транспортного засобу необхідна також наявність ситуації, за якої особа, яка експлуатує транспортний засіб, не несе відповідальності згідно із законом. Фонд не має окремого ліміту; виплата здійснюється до розмірів чинного покриття, встановлених відповідним обов'язковим страхуванням.
За якими критеріями визначається моральна шкода?
Моральна шкода не є відшкодуванням майнових втрат; вона спрямована на усунення применшення особистих немайнових благ. Закон передбачає, що у разі тяжкого тілесного ушкодження або смерті може бути постановлено рішення про відшкодування моральної шкоди також близьким потерпілого або померлого; тобто право вимоги близьких не обмежується виключно випадком смерті. Розмір визначається суддею з урахуванням обставин справи; спеціальні межі, що стосуються обчислення відшкодування за тілесне ушкодження та втрату утримання, до моральної шкоди не застосовуються.
Я відмовився від спадщини померлого родича, чи можу я вимагати відшкодування?
Так. Ця вимога не випливає зі статусу спадкоємця; враховується, чи надавав померлий вам фактично утримання. Відмова від спадщини не усуває цю вимогу, як і сам по собі статус спадкоємця не дає права на це відшкодування.
Чи обов'язково звертатися до медіатора щодо відшкодування за нещасний випадок на виробництві?
Ні. Закон прямо передбачає, що щодо вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також пов'язаних із ними позовів про встановлення, оскарження та регрес положення про медіацію як умову подання позову не застосовується. Це не перешкоджає сторонам добровільно звернутися до медіації; це означає лише те, що вона не є умовою подання позову.
У який строк потрібно подати позов?
Строк залежить від підстави, і щодо частини з них обидва строки перебігають одночасно: короткий строк, пов'язаний із моментом обізнаності, та граничний строк, пов'язаний із подією. Порівняльну таблицю наведено вище у розділі про позовну давність. Якщо шкода виникла внаслідок діяння, за яке кримінальним законом передбачено покарання, і кримінальний закон установлює для нього триваліший строк позовної давності, застосовується цей триваліший строк. У разі адміністративної відповідальності структура інша: там діє не строк позовної давності, а дворівневий порядок, що складається спочатку зі строку звернення до адміністративного органу, а потім зі строку подання позову.
Якщо є кримінальна справа, чи потрібно чекати на позов про відшкодування шкоди?
Встановлені в кримінальній справі факти можуть бути подані як докази в цивільній справі. Закон передбачає, що цивільний суддя не зв’язаний виправдувальним вироком і рішенням кримінального судді щодо оцінки вини та встановлення шкоди. Закон не зобов’язує чекати на результат кримінальної справи; натомість суд може визнати кримінальну справу питанням, що підлягає попередньому вирішенню. Щодо подовжувальної дії строку давності у кримінальній справі характер кримінальної справи також має окреме значення.
SGK призначила виплату, чи можу я додатково вимагати відшкодування?
Частина, яку покриває установа, відокремлюється від частини, яку вона не покриває, і позов про відшкодування шкоди подається щодо шкоди, не покритої установою. Тут слід виправити поширене припущення: не кожна виплата, здійснена установою, вираховується з відшкодування. Закон передбачає, що соціальні виплати, щодо яких частковий або повний регрес неможливий, та виплати, які не мають на меті виконання зобов’язання, не можуть враховуватися при визначенні шкоди та не можуть вираховуватися з відшкодування. Право установи на регрес до роботодавця або третіх осіб є окремим питанням і підпорядковується власним умовам.
Пояснення на цій сторінці мають загальноінформаційний характер і не є правовою позицією чи порадою. Оскільки умови кожної конкретної справи є різними, правова оцінка має здійснюватися з урахуванням особливостей конкретної справи.
Інформація, розміщена на сторінці, опублікована в межах Положення Союзу палат адвокатів Туреччини про заборону реклами з метою надання інформації про напрями діяльності бюро, без зазначення спеціалізації; вона не має на меті залучення клієнтів.
Перегляд цієї сторінки або встановлення контакту через розміщені на сторінці посилання чи контактні дані не означає встановлення відносин представництва між адвокатом і особою, яка звернулася, та не означає прийняття справи.
Інформація та строки на сторінці підготовлені відповідно до законодавства, чинного станом на 4 вересня 2026. Оскільки законодавство може змінюватися, обчислення строків у будь-якому разі має здійснюватися відповідно до актуального тексту закону.
Правовий шлях у спорах щодо відшкодування шкоди може відрізнятися залежно від виду шкоди, способу настання події, ступеня вини, наявних доказів та правової підстави вимоги. Тому важливе значення мають правильне визначення шкоди та відповідальності, дотримання строків звернення і пред’явлення позову, а також оцінка складових шкоди, які можуть бути заявлені до відшкодування, з урахуванням особливостей конкретної справи.
Merve Kartal
Адвокат